*** …Ми маємо право на сум і любов, На щастя, на сонце і трави | А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

***
…Ми маємо право на сум і любов,
На щастя, на сонце і трави,
I навіть на булькання зайвих розмов
Ми іноді маємо право.

Ми маємо право померти самі,
І хочеш не хочеш — колись повмираєм,
Та треба затямить собі на умі,
Що світ зберегти од (воєнних) громів
Ми з вами обов'язок маєм!

05.01.1963

«Василь Симоненко писав так легко, що рядки звучать, ніби повіяв легкий вітер. Його слова сильні, але й прості та зрозумiлi. Його творчість наповнена любов'ю і світлом.

Він належить до поетів шістдесятників, які були опозицією до радянського тоталітарного режиму. Симоненко писав про міць українського народу, красу Української мови, мальовничість пейзажів України та любов до життя. Його вiршi переписували від руки, публікували в самвидавах ініціативні українці, бо цензура радянської влади не пропускала їх до друку.

Крім того, разом з художницею Аллою Горською та режисером Лесем Танюком він повідомив Київську міськраду про виявлені місця масових поховань людей, яких розстріляли органи НКВС, на Лук'янівському, Васильківському цвинтарях та у Биківні. Того ж року, у 1962, поета жорстоко побили працівники міліції. Випадковість?

Пiсля побиття здоров'я Василя Симоненка погіршувалось. Після госпіталізації лікарі діагностували йому рак нирок. Зрештою наприкінці 1963 він помер, коли йому було 28 років.

Вірш «...Ми маємо право на сум і любов...» поет написав на початку 1963 року».