​​Зовсім несправедливо забула про цей блоґ, але потреба в ньом | Випадкова інтервенція

​​Зовсім несправедливо забула про цей блоґ, але потреба в ньому залишилася.

Вчора вночі сиділа на роботі йта в навушниках почула Yuko. І відчула таку дивну ностальгію, що аж такий дивний холодок відчула.

Згадала TEDx у вересні, на якому їх бачила. Дивний був день, такий зовсім сюрреалістичний та ніби примарний. На конференцію я пішла замість того, щоб спати у той день. Жалію лише про те, що до останньої секції була вже зовсім мертва і була змушена все ж піти.

Як досвід це було ну дуже круто. Від величезного бажання поспати емоції були надзвичайно сильними. Я плакала і на виступі yuko, і на розповіді чувака про те, як у нього вмерла бабуся. І з лекції хлопця, який спочатку розповідав про війну, а потім показав на свою наречену в залі.

А потім, намагаючись трішки поспати під час перерви, я лежала на землі на вулиці. І все було дуже красиво, на даху будівлі були пальми, поруч красиві фонтани, а здалеку було видно Лавру.

Саме так я все пам'ятаю.