2022-07-24 12:38:45
В нас вже два роки не вщухає дискусія з моїм другом Павлом Шереметою.
Тепер «нова хвиля» — він іронізує з моєї фрази «переконати Гетманцева у безальтернативності ліберальних реформ».
Я і писав її як іронічну — бо зрозуміло, що я вважаю необхідним усунення згаданого пана від питань економічних політик України в принципі.
Проте мова не про фразу, а про принцип.
І в нас є дві стратегічні альтернативи:
1. Намагатися за чинної влади провести реформи
2. Сконцентруватися на тому, щоб привести до влади тих, хто проведе реформи.
Тут хочу дещо нагадати.
*** Теза 1.
Міністр економіки Павло Шеремета створив у 2014 році групу з податкової реформи, спів-координатором якої мені пощастило бути.
Ключові напрацьовані рішення:
1. Податкова політика має формуватися МінЕк, а не МінФін
2. Податки на працю мають бути зниженні радикально (поріг «обілення» - 22%)
3. В умовах неможливості заміни ПДВ податком на кінцеві продажі (вимога Угоди з ЄС), зниження ПДВ для знищення передумов корупції
4. Запровадження податку на розподілений прибуток (зараз ПнВК) замість податку на прибуток.
Все це ми тоді спільно напрацювали великою групою економістів.
Якщо б це було впроваджено - мали б 400 млрд ВВП у 2021. І щорічні ПІІ 15-20 млрд.
Але остаточні рішення приймають не міністри. Законодавчі зміни має ухвалити відповідний комітет ВР і депутати в залі.
Є розуміння як зробити так, щоб депутати підтримали податкову реформу і при цьому не переконувати їх?
Що завадило провести реформу у 2014 році?
*** Теза 2.
Передвиборча програма Володимира Зеленського, як і потім Слуги Народу були доволі ліберальними.
Більше того, нас, громадських експертів, запрошували тоді поділитися ідеями, і зрештою ми бачили їхнє відображення в програмах.
Здається, навіть, передвиборчий штаб публікував відео, де я розповідаю Зеленському про необхідні економічні реформи.
Але я тоді вийшов із зустрічі розчарованим. Був переконаний, що все це просто слова, слова будуть відображені в програмах і промовах, а сенси не зміняться.
Хоча я помилявся — земельна реформа, дерегуляція — щось таки зрушило.
Отже чи може бути гарантія, що новий політичний ліберальний проєкт не стане потім черговим «Голосом Самопомочі Народу»?
*** Теза 3.
Додамо до цього, що Євроінтеграція, з усіма її перевагами для України, закриє «вікно для швидкого прориву».
Отже в нас є 2-3 роки для проривних реформ.
Виходячи з наведеного моя відповідь наступна
1. Реформи мають бути невідкладними — отже треба домовлятися про них з чинною владою. Зокрема, з депутатами.
2. Критичну масу підтримки в Уряді, ОП і ВР ідеї проривних реформ вже мають. Це не лише через дії Коаліції бізнес-спільнот і наш постійний тиск. Це відбувається за рахунок економічного аналізу, співдії, аргументації, аналізу сценаріїв і з рештою через доведення тієї самої безальтернативності ліберальних реформ.
3. Якщо ж — і це ключове, бо немає сенсу конфронтації до того, як рішення ухвалене — діюча влада відмовиться від проведення реформ, знехтує обіцянками і економічними розрахунками, тоді має сенс звернутися до політичного процесу. Вже не повторюючи помилки минулого.
Стояти осторонь і коментувати, що все робиться неправильно — просто не наш шлях. Які б помилки ми не робили, проте навіть вони важливі для тих, хто йтиме слідом.
Друзі, буду вдячний за ваші коментарі.
477 views09:38
S
