Так дивно… що люди просто розходяться в різні напрямки… Проходять повз. Чому якщо ви зустрілись поглядом, після цього не можна зустрітись за кавою?
Мине років 10 і ти згадаєш про людину, що була для тебе сенсом життя всього лише раз/може два на рік. Люди уходять, або ми самі їх виштовхуємо…
«Термін придатності нашого знайомства вичерпаний, я залишаю тебе саму з тим важким грузом, добре обміркуй і запам'ятай на все життя» - ось, що хочуть сказати мені такі люди.
Але з таким досвідом я вчусь лише недовіри до людей, до того, щоб не триматися ні за кого, бути самостійною і сильною… Але.
Як часто ми зміюємо правила своєї ж гри… Деякі змінюють партнерів так часто, що мимоволі думаєш «чи є у цієї людини якісь інші почуття, окрім бажання інтиму?», деякі роками живуть душа в душу і ти думаєш «це просто звичка чи це й справді доля?»… А якщо так, то можна змінити свою долю?
