Бачу, що десь по країні вже проводяться екскурсії. І так жеж в | #АкбашЗнає

Бачу, що десь по країні вже проводяться екскурсії. І так жеж вже самому хочеться... Але поки на часі інші справи. Тому буду щось цікавеньке про Запоріжжя розповідати вам в текстовому форматі:) Якщо буде ваша воля, то буду вдячний за дуже доречні для мене зараз донати: карта 5168 7574 0894 0650 (Ю.Цема, продублюю в коменти). Дякую!
А почну дещо несподівано - з Калантировки:) Бо останні півтори роки живу я саме там. То ж давайте трохи про неї.
Офіційна назва селища Калантирівка - Карантинка. Саме так це передмістя Олександрівська позначалося на старих картах, позначалося і продовжує позначатися вже в документах сучасного Запоріжжя.
Про цю Карантинку чого тільки не розповідають. Наприклад, в інтернеті є і таке: "Це казенне карантинне селище. Тут для відвертання поширення епідемій перебували на карантині переселенці й торговці". Іноді подібні тексти підкріплюють серйозним посиланням - мовляв, про це писав сам Яків Новицкий, видатний краєзнавець.
Яків Павлович дійсно писав про карантин на підступах до Олександрівської фортеці. Ось цитата з його "Історії міста Олександрівська...":
"При появі чуми в 1774 році, на лівому березі річки Московки, заснований був пограничний карантин". Але зверніть увагу: селище Карантинка знаходиться на іншому березі Мокрої Московки - на правому!
У тій же книзі Новицький пояснював: "Карантин на Московці біля нинішнього села Мокрого". До цієї інформації краєзнавець додавав наступне: "Засноване у той час запорізькими козаками передмістя міста, найближче до Карантину (на правій стороні р. Московки) і понині носить назву Карантинки". Тобто, Карантин і Карантинка - це різні місця, на протилежних берегах Мокрої Московки.
А тепер – про назву «Калантирівка». Про цю назву можна почути і прочитати навіть таке: «Калантировкою її прозвали на свій тюркський лад малоосвіченні кримськотатарські переселенці». Одразу винесу вердикт: це неправда!
Пам'ятаєте у Новицького: «Предмістя, засноване запорізькими козаками»? В історії навіть збереглися прізвища цих «батьків-засновників» – Педак, Похіл, Швець, Шугай, Левченко, Приходько та Чорний. Ці «малоросіяни» (українці), заснували Карантинку, як писав краєзнавець, «тримаючись особняком від інших націй, що наринули з Великоросії, Польщі та Криму».
А тепер відкриваємо «Словник української мови» Бориса Грінченка та читаємо: «Калантир – Карантин». За поясненням звернемося до іншої книги – «Під щитом Марса». Це спогади Гаврило Гордієнка, який жив у передмісті Олександрівська з 1902 року (з народження) до 1920-го. І ось що він написав: «Карантинка, чи Карантінка, назва затяжка для українського вуха й мови, тому народ замість слова «карантин» вживає слово «калантир». Тому й назва мого рідного передмістя - Калантирка, а населення – калантиряни». Там же Гордієнко додав: «Існує ще назва Калантирівка».
Ось така історія одного запорізького топоніму. Далі буде!