ГенСек НАТО Столтенберг заявив у Давосі: «У нас 2 цілі у цій | ХРУМка ПОЛІТИКА
ГенСек НАТО Столтенберг заявив у Давосі:
«У нас 2 цілі у цій війні:
1) підтримати Україну
2) захистити себе та наші країни НАТО, щоб ця війна не перетворилася у війну між РФ та НАТО.
Ми дуже дякуємо за підтримку, але цього не достатньо. Треба допомогти Україні виграти цю війну.
ВИГРАТИ, а не заморозити окупацію.
Про це говоримо ми.
«Путін запропонував НАТО знову поділити «сфери інтересів» і визначити неможливість розширення НАТО. Ми не будемо повертатися до політики «сфери інтересів».
«НАТО не буде відсилати війська в Україну».
Вони говорять прямо, що найбільше бояться, що Путін «прийде до них».
Тільки все ще не завжди розуміють, що для того, щоб цього не сталося, треба не замирити диктатора, а допомогти Україні виграти.
Питання, яке ми чуємо зараз чи не найчастіше від міжнародних партнерів:
Що для вас буде перемогою у війні?
Чи означає перемога для вас «повернення Криму»?
На наш погляд, - це очевидна історія - перемогою може бути лише повернення наших кордонів 1991 року оголошення незалежності.
А предметом для поступок - може бути лише конкретна сума та способ виплати воєнних репарацій від РФ.
Для міжнародних партнерів це страшно чути.
Цікаво, що вони так впевнено давали нам 3 дні 24 лютого, а тепер бояться більше за нас.
Столтенберг же говорить прямо:
«Наша мета: не ВИГРАТИ війну в Україні, а запобігти ескалації цієї війни на території НАТО».
«Ми маємо не дозволити ескалації».
Мені дуже не подобається цей підхід, бо нам вже розповідали – «не провокуйте» РФ. Все це вже було. 8 років. І у 2008. І у 1938.
Бо лише капітуляція – не приводить до воєнної ескалації, коли тебе вбивають та бомблять.
На жаль, деякі країни НАТО більше знають про капітуляцію за кілька днів, ніж самозахист та бій.
Будь-який захист самих себе – уже означає ескалацію.
І повернення власних законних територій – може означати більшу ескалацію на короткий час. Але - знищення агресора у довгій перспективі.
Досить.
Неможливо інколи спокійно це слухати.
Вибачте, але це знову 1938, і сподівання кинути агресору нову Чехословаччину, лише б уникнути війни на власній території.
У кінці кінців слабкі завжди отримують і війну, і ганьбу.
Історія мало вчить. І це мене найбільше вражає.
Та гарна новина: цього разу згоди жертви - не буде.
Ми готові зупиняти агресора на власній території та власними силами. Готові захищати мирні та спокійні європейські міста ціною власного життя.
І лише сміливість, сила та впертість українців не дала Путіну вже отримати кордон із Польшою, Румунією та Словаччиною.
Від країн НАТО ж - треба лише більше зброї, більше санкцій, гроші та трохи сміливості.
Сміливості не на полі бою, а в дипломатії та діях.
