2022-05-29 11:02:03
Хочу поділитися з вами цією історією
Вона про людяність, про почуття, про справжню емпатію.
Сьогодні я була в Бучі, та в Ірпені. Я їздила по цих місцях, та дивилася на все. Не плакала, просто дивилась. Не можу описати, що саме відчувала. Просто було жахливо. Розвалені будівлі, розстріляни авто, та люди, які продовжують жити. Хочуть жити.
Повертаючись до дому, десь у Капітановці, навпроти розбомбленого будинку, бабуся продавала бузок. Мені так захотілося той бузок, але, як завжди, не мала готівку. Я вирішила спитати, чи можна перекинути ій на картку, щоб все ж таки купити собі ті квіти. Вона відповіла, що, нажаль, в неї немає такої можливості. Тож я пішла до своєї автівки, побажавши їй гарного дня, та гарних покупців. Коли я вже підійшла до машини, вона покликала мене. З нею поруч була жінка, тож я подумала, що в неї була можливість провернути цю фінансову операцію.))
А бабуся питає:
"Який тобі найбільше подобається, вибирай". Я вибрала. Питаю, куди грощі, дайте номер. А вона каже: " та не має в мене карти, то я просто тобі дарую."
Ми обіймалися і плакали. Потім я їй подарувала масло вершкове )))
А потім їхала і плакала. Та й зараз я пишу і знов плачу.
Звісно, ми переможемо. Навіть сумніву немає. Ми, українці, чудові! І ніщо нас не зламає, ніколи...
Цей бузок начарівніший.
107 views08:02
A
