нести спогади про цю війну, як дорогоцінні коралі, як зашморг, | Ще один поет

нести спогади про цю війну, як дорогоцінні коралі, як зашморг, уквітчаний діамантами. ось прямо на мене летить ракета, я тримаю чиюсь долоню і згадую одночасно всі прочитані статті про порядок дій в такій ситуації, але все, що я можу, це просто завмерти, тому ракета натомість роз'їбала якусь нафтобазу, полігон чи бронетанковий завод. ось я сиджу в підвалі, стискаючи ноутбук, удаю, ніби мені все одно, і єдиний продовжую працювати. ось ми тікаємо кудись з якоюсь метою, довго стоїмо на блокпості біля заправки, я хочу просто сходити в туалет, аж раптом починається стрілкотня, і над головою літають кулі, хтось тягне мене назад в машину, а до наступної зупинки ще три години. ось втомлений голос каже в трубку, що у них все окей, у нього особисто взагалі все заїбісь, навіть БК ще залишилося, і що їх вивели з позицій для поповнення помірних втрат серед особового складу. ось мені пригадується сон, де я тримаю в руках автомат, за річкою кацапня, і повсюди щось вибухає, а їх як тарганів, як сарани, і навколо люди падають мертві, і кацапня вже в нашому окопі, і я стріляю собі в голову, щоб прокинутися, бо прокинутися легше, ніж потрапити в полон. ось я слухаю історії з реальних СП-шок та спиляних мінами лісопосадок про кулі в спині та уламки в жопі, руки, відірвані разом з плечем, пісок в трусах та АГС в багні, ніч в бліндажі із трупами, два снаряди на ствол, і сто снарядів на голову, про загальну звитягу та криворукість. дивіться, дивіться, я теж пережив це. дивіться, дивіться, я теж частина суспільства ПТСР-ників. ви будете мене любити, якщо я не був солдатом? ви приймете мене, якщо я вижив? чи буду я цінним, якщо не купив жодного танка чи хоча б безпілотника? ви будете? плюньте мені в обличчя, коли побачите.