... І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе - я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком, одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко, і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу, збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово — «мушу», це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства. Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра. Чутно гомін тополиних трас...
–Ліна Костенко
