Коли кричати хочу на весь світ
Від болю, що рве серце моє й душу, То зразу думаю: "А скільки ж мені літ? Я ж не маленька - все стерпіти мушу! Кому той крик потрібен? Це ж моє! В моменти відчаю й в безвиході годин
Хіба, щоб тішилися вороги із того?" І трохи легше на душі мені стає,
Я прошу захисту і допомоги тільки в Бога.
Мовчу, хоч біль у душу мою в'ївся! Бо не казав мені ще ні один,
Що як кричав, то біль кудись подівся!
То ж щоб не сталось - я завжди собі мовчу, Так краще (не відкрию цим Америк)!
Я і своїх дітей цьому колись навчу - Вирішувати все спокійно й без істерик.
–Людмила Степанишена
