Та не свята я, і не надто грішна
Усього вистачає у моїм житті Буває іноді, що усмішка розкішна
А серце плаче гірко в самоті.
Збираю биті яблука печалі
Горну до себе світлі промінці Хотіла б мати я броню зі сталі Коли кидають підло камінці.
Стрічали в зрадах мене часто Вбивали душу підлістю не раз Приймала знов і знов причастя
Щоб тільки вогник віри не погас.
Я засинала у сльозах, кричала Вовком пораненим в сивій журбі
Та з ранком - в каві оживала і біль ховала у сліпій юрбі.
Та не свята я, і не надто грішна Таких, мабуть, мільйони на землі
Спасибі, Боже мій, за вишні...
Були - і кислі, і солодкі, і гнилі...
– Олена Шабанова
