Почну з війни.
Як я опинився на штурмі Нової Басані без досвіду, коли практично не тримав автомат у руках? Не знаю. Збіг різних обставин.
Можливо десь було по-іншому, але в нас усі чекали моменту, щоб туди потрапити.
Бо як вони там без тебе? Або що гірше – раптом вони там уже все закінчили без тебе. На війні дуже швидко виконуються бажання. Так і в мене.
Усвідомив все, напевно, після перемоги, коли повернулися до Києва. Почав швидко передавати повноваження з управління бізнесом та підтягувати не закриті хвости. До цього все виглядало як гра, а після повернення ти розумієш, що реально там міг і померти. Просто п'єш два дні і смикаешся від свисту чайника, що закипає. Він до речі першим на смітник полетів.
Перші тижні було все у тумані. Штурм, якщо треба, можу переказати похвилинно. Пост про Басань вийшов надто довгим, тож писатиму його частинами. Розповім, як було, і що про це думаю.
Підписуйтесь, буде цікаво.
