Події цього дня. Ранок, 8.22, я вже в прачці, вже не пам'ятаю | 🆘SOS Апостолове, екстрені ситуації❤️

Події цього дня. Ранок, 8.22, я вже в прачці, вже не пам'ятаю що за чим шло, поставила прати вечірні рушники, не премо, бо затхнуться з вечора, і пішли стірки, потім треба стригти, я починаю відчувати напругу, бо поки сама і вже відчуваю, що не справляюсь, йдуть хлопці, треба стригти, прати і купати, паралельно вже починаються дзвінки, частина клієнтів, які хочуть сфотографуватись, кожному відповідаю, що з 10 години працює мій племінник, племінник в цей час говорить що запізниця, починаю виправдовуватись перед клієнтами, вибачатися, нервую ще більше і в цей же час стрижу, кладучи на стіл машинку, вибачаючись біжу віддати комусь його стірку і закинути нову, повертаюся до чоловіка, що стрижу, вибачаюсь, тут звонять хлопці, допоможи мобільний телефон придбати, бо нема зв'язку з домом, терміново треба поміч, починаю звонити, шукаю телефон... І це тільки дев' ята година, тут я чую голос Юлі і видихаю... Хуххх ну все, тепер ми вдвох! І починається, тепер ми гасаємо вдвох і не справляємось, думка, що Наташа обіцяла прийти на 12 втішає) та в 11 годин до нас заїзджають хлопці, треба пофарбувати авто, покидаю Юлю, біжу фарбувати автівку, вже пришла і Наталі, радію, Юля тепер не сама, дофарбувую, це десь друга година дня, швидко стаю стригти, поки Юля займається іншими задачами, от вже 6 постригла, коли на порозі з'являється Оля, вони привезли допомогу, із КР, кажу Оля, фоткай і мене в такому вигляді я розповім ввечорі про цей день) я в шортах і футболці, ще не переодяглась і не відмилась від фарби, поверх фартух, бо стригла вже хлопців, кажу покажу як ми зашиваємось) Оля поїхала, приходить на поміч Лорик, я так і вигукнула - Слава Богу)))) нас вже четверо)))) раділа не даремно, приїхали хлопці, треба пофарбувати машину) та без проблем, іду переодягаю сукню, бо вже навіть покупалась в душі і йдемо фарбувати. Фарбуємо... Перетворюємо її на лялечку і тут трапляєця болісне, я намалювала тільки половину пікселю, коли нам говорять, треба їхати. Все замерло, ми починаємо мовчки здирати малярний скотч, в той момент я відчула ритм ЗСУ, зосередженість і спокій, всі без нервів і суєти знімали всі плівки, потім так же мовчки вже в одну мить перетворились на кіборгів, броніки, каски, речі всі зібрані, ми прощаємось і відчуваю тривожність, куди їдуть, що буде з ними, коли повернуся, так шкода їх, серце на шматки, скільки зараз хлопців в страшних обставинах(((( вони сідають в авто, я спостерігаю за одним хлопцем, з броніком він ледь сідає в ПІКАП і закриває двері... Тісно стою і думаю я.. А ми їм четвірки купуємо, туди ж в всьому обмундируванні не сядиш...загрустила, що в нас так мало можливостей і пікапи ми купляти їм не можемо( ЗАРАЗ 20.05, сижу на порозі в прачці, вирішила спочатку написати, потім іти додому, доречі ночую як завжди дома, не у Кривому Розі, кому ця тема болить, прячусь в підвал, коли прилітає, як і ви.
Із новин, на 6500 оплатила фурнітуру на швейний цех.
Дякую Богові за цей насичений день. Я запитала у Юлі, Юля, тобі не здається, що ми вже не вивозимо? Вона каже ну як.. Ми то все встигаємо, але все насичено, хоча я такий темп люблю. Тоді я заспокоїлась, мені важливо розуміти, що я не загоняю людей від своїх примх ізично, що їм подобається і мені подобається, що ми тут морально відпочиваємо, хоча і працюємо фізично.
Дякую, хто заносить нам допомогу, не встигаю про все писати! Але люблю і буду) всим тихої ночі.