День вишиванки завжди викликав у мене особливі почуття.
Не лише тому, що це свято почалося з Чернівців.
Одного дня у 2006-му студентка університету ім. Федьковича запропонувала однокурсникам прийти на навчання у вишиванках. Традиція швидко стала загальноукраїнською. Без примусу, вказівок і рознарядок. Просто тому, що це про нас з вами, про нашу українську душу.
Вишиванка – велика частина моєї родинної історії, всередині якої опиняєшся з дитинства.
Сьогодні пригадую 24 серпня минулого року, відзначення 30-річчя Незалежності. Людське море у вишиванках у центрі мирного Києва зустрічало проходження бійців ЗСУ. Ми були щасливими.
Рівно через півроку, 24 лютого, багато наших хлопців і дівчат одягнули «пікселі» і пішли на фронт захищати Україну. Зокрема і для того, щоб ніхто не змусив нас змінити вишиванки на їхні косоворотки.
Вишиванка – броня нашої ідентичності, сьогодні прикрита плитоносками і кевларом. Вона робить український дух незламним, а нашу перемогу - близькою і невідворотною.
Із днем вишиванки!
