ви ж створили мене для любови то чому мене так ніхто й не лю | артилерія!

ви ж створили мене для любови
то чому мене так
ніхто
й не любив?

у маленької наївної щирості
починають виднітись копита і хвіст

її занадто довго обожнювали,
часто ставили на п’єдестал
вона літала з нього багаторазово, стрімко
прямо у руки тих, хто запроторював у підвал

вгризалися в кістки, роздроблювали чоло
поливали бензином, вирізали на тілі гілки метро
брали приклад з подібних, відправляли у заслання
щирість німіла, кричала без голосу
- ви ж створили мене для любови,
то де триклята вона?

катували мовчанням болісно, зрештою діставали вініл
у щирості розривались барабанні перетинки,
вона глохла,
не чула ні ритму, ні рими, ні слів

прокручували чорно-білу стрічку
тільки щирість не бачить кіна
у маленької наївної щирості відібрали окуляри,
маленька щирість сліпа


навмання
наостанок
довірливо
шукає відповіді, бодай кропицю любови з полиць
проте їй відриває кінцівки,
вона падає ниць



щирість знесилено відрощує копита і хвіст
удача любить мертвих
її
ніхто
не зберіг