Тато розказав сьогодні, після перемоги Калуша на Єбаченні, що | Анна Топіліна

Тато розказав сьогодні, після перемоги Калуша на Єбаченні, що його дід - мій прадід, колись був одним з тих совітських офіцерів, які «визволяли» Калуш від повстанців в 45-47 та насаджували там радянську владу.

Серце крає від такого, навіть знаючи, що дід був тим ще уклоністом і втікав від світу, як міг. І потім розказував пошепки, що «нікого ми там не звільняли». І що був єдиним зі своїх «колег», кого в містечку називали «паном капітаном», а не «таваріщем», та якось толерували, бо він якось по приїзду відстояв службу з калушанами прямо в капітанській формі і з погонами (ризикуючи поїхати прямесенько на Колиму), пожертвував грошей на храм та загалом поводився, ймовірно, більш-менш.

І хотілося б, звісно, думати, що він нікого не бив і не катував - але це було б занадто наївно.

Химерно бути одночасно нащадком окупантів і окупованих, катів та катованих.

До речі, мій тато, етнічний руський і донський казак з дуже шовіністичної родини, в результаті виріс політичним українцем, справжнім таки бандерівцем - і це після 50 років в Одесі. Розважаю себе думкою про те, як цим фактом потішитися б ті самі повстанці в Калуші 40-х.

Історія - дивна штука.