Трагізм та Героїзм – те, що містить у собі сьогоднішня дата Т | Авангард (АКС)
Трагізм та Героїзм – те, що містить у собі сьогоднішня дата
Трагізм не від самої смерті окремих героїв, але від того, що стало їм завершальним актом – і це є провиною того часу та нагадкою нам зараз. Провина на українському уряді, який в критичні часи не спромігся подолати, як пише Маланюк, шлях до «нового українця», бо марнував час на безсистемні універсали та вторинні зволікання – коли питання стояло наперекір «буття українства» як такого. Злочини ради, які врешті залишились в приказці «про мертвих або добре, або нічого», пролягали в незбагненній оманливості, бо першими ж кроками в умовах військового часу – вона дала собі право запізнитися в знятті з фронту значної кількості українізованих дивізій, віддавши зброю більшовикам. З цими додатковими 16 дивізіями битва під Крутами була б виграна, і питання війни, напевне, було б вирішено. На декілька тисяч українських героїв було б вільніше нашій землі. Проте, історія не знає умовного способу, то ж нам залишається лише пам’ятка про героїв.
А героїзм полягав у безпідставному пориві найбільш пасіонарних українців. Війна завжди є перевіркою для найкращих людей, які ще вірять в якісь ідеї, якийсь народ, якісь чесноти та взагалі життя – бо благородна смерть є найважливішим моментом в житті. І таких людей забрали під Крутами – студентів, юнаків та представників незначного козацтва. АКС неодноразово зверталось до питання благородної смерті та героїзму. Бо існування будь-якої людини – це завдання. Не даність, але завдання. У неї завжди є вороги, і в неї завжди є цінності, які вона повинна захищати, починаючи від держави, від свого народу, своєї релігії. Людина постійно перебуває під загрозою, а отже вона мобілізована перманентно. І готовність відстоювати свою систему цінностей – визначальна прерогатива мужніх. Як писав Ернст Юнгер, «війна усім принесе свої плоди». І благородна смерть, напевне що є тією головною винагородою, бо подальші дії ані українського народу, ані уряду – не виправдали той порив, окрім як «забрали той додатковий час», аби домовитись про «надійний мир».
І зараз ми вкотре стикаємось з наслідками міжнародних тасувань, поки наші можновладці крадуть на армії та не дають нормальних відповідей на заклики, які нас зустрічають зараз, граючи в «театр держави». Згадується в цих обставинах і умови підписання Берестейського миру – який є нічим іншим, як покладанням власного суверенітету на інших, хоча й, може, «виправдане», але… Ті помилки наздоганяють нас і зараз, коли уряд шукає ради зі сторони, аби отримати «зайвого часу для підписання важливих міжнародних угод», щоб потім нагадувати інших про їх «послідовність» (згадуючи Будапешт…), але дійсність, яка полишена примари «міжнародного вестфалю», постійно вказує на слабкість. Слабкість, яка кличе до політики «стримування» іншими державами – проте, стримують нас, бо всі ці маріонеткові режими, всі ці копійкові допомоги, всі ці тези, заклики, санкції – наслідок нашої бездіяльності та слабкості. У дечому сьогодні є часом після Крут, який обвитий обставинами Української державності за Вільгельма II…
А все ж у цьому питанні є важливим дослідження предків вітчизняної публіцистики, тож радимо ознайомитись з ретроспективною статтею на Пломені.
