2022-07-02 20:31:08
Поки російський інтелектуальний бомонд не хоче особисто удобрити родючі землі сходу-заходу, дружній колективний захід продовжує все більше ототожнювати нашу визвольну війну з боротьбою за "європейські цінності", а уряд жваво піддакує – ми маємо прокидатися у вирі культурної боротьби. Війна, як правило, прискорює соціально-культурні процеси, а для правих, судячи з досвіду 20-го сторіччя, стає своєрідним катарсисом, який нагадує всім трохи модернового термінологічного апарату з його одвічними "націями". Отож, війна, починаючи з 2014, дала купу ресурсів, частина з яких знайшла себе в видавництвах, літературних і інтелектуальних проектах. Аналогічним до цього згадуються фьолькіш рухи з їх "реваншистським запалом", які наслідували 1914. 2014, як і 1914, закінчився перемовинами та цілим прошарком дємбелей. Якби не вистояло соціальне підґрунтя з мужніх, але покинутих й ошуканих (вистояло у тому числі через не-тотальність тієї бійні) – не сталося б консервативної революції.
Проте найголовніше в цій акселерації виховання життям, більший соціальний паралакс, який створює кадри, що здатні, притримуючись авантюрного життя – робити значні кроки на інтелектуальному фронті. Тотальна війна для цілого покоління еліт створює багато ризиків, бо дотримуючись героїчним цінностям – вони знаходяться в прикордонному спілкуванні зі смертю. Більшість індустріальних війн ведуть саме до "розстріляного відродження" й там, де сподівалися на культурну революцію – ми отримуємо тишу. В дійсності, не суцільну тишу, але недостатньо насичену, аби створити щось епохальне. Правиця після другої світової в цьому занепаді запокоїлась, незважаючи на загальноєвропейський підйом та ствердження політично воїнських чеснот, бо після винищення мільйонів людей з вірою у честь – не залишилось й живих інтелектуалів, які були безпосередньо втягнуті в цю бойню. Юнгер і т.д. були радше "упередженням виживання".
Важливо тримати в голові контекст нинішньої війни та нинішнього часу, він ставить під питання можливість "культурної революції". Зараз не 1918 рік з його першими кроками у бік "blut und boden". За нашими спинами, в тилу, немає й натяку на подібні культурні процеси, а маса пасіонарних та вітальних людей близька до десятка. Постмодернізм соціально знищує необхідність в уявленні про об'єкт, яким жили ідеології модерну – знову ж таки "кров'ю і ґрунтом".
Ціна людей з досвідом, зі здібностями до авантюрного життя, з здатністю до інтелектуальної діяльності – вкрай висока. Сьогодні з'явилася на світ саме така людина: Деймос. Людина, яка володіла романськими та германськими мовами, мала значний публіцистичний досвід та перекладацький хист, досліджувала наш "ґрунт": насьогодні цю втрату ніхто не зміг, та ймовірно, не зможе заповнити. Сьогодні мав би бути його день народження. Народження в одному році нашого ненадійного сторіччя – його ми зустрічаємо з тими викликами, які українській kulturkampf мав з початку нової епохи відродження, яке ще чекає себе – а без новітнього підходу ми повертаємося в ще більш допотопні часи.
Ми залишені самі собі допоки ми залишаємося в прикордонному стані об'єкта для спекуляцій західними країнами: нам потрібна здорова права рефлексія. Боротьба за героїчний тип людини криється не лише в посадках, сєкретах і селах.
Нехай нові виклики дають нам жаги до помсти за наших загиблих братів та нової культурної революції. Читайте, пишіть, винищуйте окупантів, а головне – вступайте в АКС.
⠀
(2.VII.1994 — ∞)
6.1K viewsedited 17:31
А
