​​Як в радянські часи читали заборонені книги? Сьогодні перес | Крадійка книжок

​​Як в радянські часи читали заборонені книги?

Сьогодні пересічного українця не злякати цензурою чи забороненими книгами. Більшість з них можна легко знайти в інтернеті або навіть купити в магазині (о так, "майн кампф" від епіцентру ).

Культура цензури досягла свого апогею в радянські часи, цей період ще звали "епохою тотального терору". Тоді забороняли не тільки авторів і згадки про них, а і навіть цілі наукові напрями.

Главліт контролював всю друковану продукцію і за час свого існування видав указів на вилучення в загальному понад 30 тисяч найменувань. Є дані, що за активну працю главліту з 1926 по 1931 рік в Україні книжковий фонд скоротився на 60% (!!!). В списку заборонених прізвищ 1954 року було 266 імен, а загальний список налічував 3310 осіб.

Цензура не допускала заборонених навіть до друку і більшість з них не "виходили у світ" аж до розпаду радянського союзу. Недопущені книги видавалися закордоном українською діаспорою, наприклад "Горе від розуму" Чорновола, книги Дзюби та ін. Автори навіть закопували свої рукописи до того, як передати їх закордон.

Як отримували такі видання після друку?

"Природний сховок". Заборонені вірші та тексти писали на тонкому цигарковому папері мілким почерком. Потім... запаювали в целофан і.. ковтали. Це був один із небагатьох 100% методів вивезти "запрєщьонку".

"Матрьошка". Сторінки книг фотографували, а плівку перевозили в іграшках, як в контейнерах. Вже вдома, в Україні плівку проявляли та друкували, потім майстрували невеличкі книжечки із фотографій. Часто такі копії книг могли вміститися навіть на долоні й текст було важко розібрати.

"Самвидав". Переписування від руки в зошити, передрук на домашніх друкарських машинках або "по секрету" на місці роботи, а далі поширення серед зацікавлених.

@b00k_thief