——————————-РОЗДІЛ ІІ——————————- Щодо необхідності постійно дію | Аналітично-правовий ресурс

——————————-РОЗДІЛ ІІ——————————-
Щодо необхідності постійно діючого інституту територіальної оборони в Україні свідчить і історичний досвід нашої держави (нехай і в періоди її несамостійності), шо дозволило українцям зберегти себе як націю, свою ідентичність, мову, культуру та ще більше розвинути своє споконвічне прагнення до свободи і незалежності, в тому числі і шляхом набуття за довгі роки воєнного і бойового досвіду. Згадайте хоча б державний устрій тодішньої України приблизно в 16-18 століттях, коли вона була поділена на козачі полки, які формувалися в найбільших містах та козачі сотні - в найбільших на той час козацьких селах, селищах та таких же містечках, разом із хуторами. Ці добровольчі підрозділи мали в постійному користуванні вогнепальну зброю (рушниці, пістолі), шаблі і списи, коні та необхідну збрую, а також відповідний військовий одяг, регулярно викликались на військові збори, де відповідно тренувались, а в часи війни – йшли на військову службу, де брали участь в боях, як добровольці. Реєстрові козаки навіть отримували за таку службу в такому статусі заробітну плату. І лише після того, як козаки почали набирати силу, вплив і бажання згуртуватися та висловити своє прагнення до свободи і незалежності, козацький устрій України в межах спочатку Польщі, а потім і Російської імперії поступово був ліквідований, хоча козаки продовжували існувати та триматися окремою кастою аж до 20-х років 19 століття, фактично до радянських часів, зберігаючи свої звичаї та атрибути часів козацької епохи, зокрема носили козацькі шапки із овечого хутра із вишитим зверху хрестом.
Окрім нашого історичного досвіду напрацьована відповідна практика створення такого оборонного інституту і в країнах Європи. До речі, очільники Естонії навіть визнавали, що при розробці власної моделі територіальної оборони спирались на досвід саме українських козаків. шо давало підстави і можливості нашим законодавцям та владі також використовувати власні традиції.
В Україні дійсно протягом вже кількох років обговорюється, хоча і не дуже активно, розуміння того, якою має бути справжня територіальна оборона (ТрО) нашої держави.
Тож яка модель територіальної оборони є найпридатнішою для України: власна із давнього минулого, чи швейцарська, ізраїльська, естонська або польський зразки? На мою думку, зараз у світі немає найбільш ідеально придатної саме для нинішньої України моделі, саме в такий час, тому, потрібно виробити свою з тим, щоб кожна наша територіальна громада долучилася до загальної системи оборони держави у разі необхідності негайно!
До речі, значення територіальної оборони на відміні від нас, давно вже зрозуміли у багатьох країнах світу. У тих же західних країнах війська територіальної оборони тісно пов'язані із своїми регулярними збройними силами. За рівнем боєготовності та завданнями, які вони вирішують, сукупність моделей ТрО умовно можна поділити на три групи:
- перша: сформовані за зразком регулярної армії, здатні виконувати бойові завдання на рівні з нею, в окремих випадках можуть навіть застосовуватися за межами території своєї країни (США, ФРН, Велика Британія);
- друга (в малих європейських державах): головним завданням є охорона і оборона різних об'єктів забезпечення мобілізаційного та оперативного розгортання армійських угрупувань, а також забезпечення їх безперешкодного маневру (Норвегія, Данія, Бельгія і Нідерланди);
- третя (в нейтральних країнах); виконує широкий спектр завдань, включаючи навіть ведення партизанської війни на окупованій території, тому вони мають різноманітну структуру, зокрема і подібну до регулярної армії (Фінляндія, Швеція і Швейцарія).