Так, в ст. 42 під назвою «Підстави звільнення Генерального про | Аналітично-правовий ресурс

Так, в ст. 42 під назвою «Підстави звільнення Генерального прокурора України з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді» лише вказано, що Генеральний прокурор України звільняється з адміністративної посади Президентом України за згодою Верховної Ради України у зв’язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням, або на підставі подання кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів чи Вищої ради правосуддя.
Нічого конкретного з цього приводу не передбачено і серед причин припинення повноважень Генерального прокурора на адміністративній посаді, про що в цьому Законі лише було зазначено, що це можна зробити лише у разі висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з цієї адміністративної посади, або у випадку закінчення строку перебування його на посаді.
Тобто, в прийнятому попередньою владою законодавстві, начебто, приведеному у відповідність до неіснуючих “Європейських стандартів”, було лише виписано процедуру прийняття таких рішень, але, навмисно не конкретизовано конкретних підстав і причин для їх застосування.
Головне, що це було здійснено тодішнім Президентом України за домовленістю з підконтрольною йому більшістю Верховної Ради України з однією метою: безперешкодно та без пояснення суспільству причин звільняти будь-якого Генерального прокурора, який попав “у немилість” до очільника держави, в тому числі і з політичних міркувань, або, наприклад, як це мало місце у випадку звільнення В.Шокіна на вимогу віце-Президента однієї із «дружніх» нам країн. Зокрема, про це свідчить і той факт, що на відміну від Генерального прокурора, всі інші прокурори, у відповідності до цього ж Закону, можуть бути звільнені з адміністративних посад лише у зв’язку із наявністю конкретних причин, в тому числі і за неналежне виконання посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади. Більше того, нехай і формально, але, названим вище Законом передбачено і гарантії соціального захисту нижчестоящих прокурорів від того ж політичного чи особистнісного переслідування з боку влади та їх керівників, що взагалі не передбачено у ситуації із звільненням Генерального прокурора. На жаль, не усунув цих законодавчих дефектів і нинішній Глава держави, а, навпаки, як здається, цією прогалиною в Законі тільки вміло користується.
І це в той час, коли я неодноразово говорив протягом кількох останніх років і продовжую наполягати сьогодні, що таке недосконале законодавство прийнято в Україні саме для перетворення посади Генерального прокурора з процесуальної, якою вона і є насправді по закону, як і у всіх Європейських країнах, на політичну: з одного боку очільник органів прокуратури завжди у такому випадку буде підконтрольний діючій владі, а з іншого боку, в разі невдоволення ним Глави держави, такий Генеральний прокурор буде легко, навіть без пояснення суспільству реальних причин, звільнений з займаної посади. Тому, сьогоднішні розмови про незалежного і принципового Генерального прокурора в Україні не зовсім відповідають дійсності, у зв’язку з чим, і наші заяви щодо пришвидшення прийняття України до ЄС, вибачте, є більш декларативними, ніж реальними, без зміни діючого законодавства!
Саме з урахуванням викладеного, на запитання, так на якій підставі, або за що саме, тим більше, за які конкретні недоліки у роботі звільнили з посади Ірину Венедиктову, я відповідаю, що не знаю, бо Верховна Рада не голосувала за недовіру їй та у неї ще не закінчився п’ятирічний термін перебування в цьому статусі!
До того ж, не була звільнена І. Венедиктова і за згодою Верховної Ради або у зв’язку із поданням Вищої ради правосуддя чи кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, бо таких подань до ВР, наскільки мені відомо, також не було.