Нещодавно на наших хлопців, які в Одесі вийшли з плакатами «Во | ХОДАКОВСЬКИЙ 🔜

Нещодавно на наших хлопців, які в Одесі вийшли з плакатами «Вони загинули не за безвіз», нестримні адепти євроінтеграції вилили цистерну бруду.

Загалом, це буденна річ, проте доволі показова у глобальному дискурсі.

Загальноприйнято, що нестримні євроінтегратори палко протиставляють себе ностальгуючій за совком публіці, що марить про колбасу за 2 рублі і горілку за рубль.

А також божевільним бабусям, які бажають приєднання до рф, де нібито їх чекають пенсії і безтурботна старість.

Проте чи доречне таке протиставлення?

Що ми чуємо найчастіше з аргументів прихильників нестримної і негайної євроінтеграції, на чому вони ґрунтують власну позицію? «Там високий рівень життя».

Тобто основною цінністю для євроінтеграторів є матеріальна забезпеченість. Про що ж це, якщо не про колбасу за 2 рублі й високу пенсію?

Тобто євроінтегратори, ностальгуючі совки та божевільні бабусі, що марять московськими пенсіями — це публіка одного порядку.

Між ними взагалі немає відмінностей, крім напрямку їхніх безнадійних марень: одні сподіваються, що манна небесна посипиться зі сході, а інші — з заходу. І всі вони однаково помиляються.

Кримські пенсіонери вже перевірили на власній шкурі, куди заводять мрії: коли разом з омріяними пенсіями непомірно зростають ціни, а безтурботна старість під аквафрешовим прапором тане як солодкий сон.

Євроінтеграторам тільки доведеться відчути крах власних вологих мрій. Хоча мали б вони здатність думати, то звернулися б до досвіду якоїсь Болгарії чи Румунії, де рівень життя після вступу до ЄС несуттєво відрізняється від нинішнього українського.

Мораль цієї байки проста, як двері: навіщо сподіватися, що на базарі вам кинуть більше милостині, ніж у підземному переході.

Можливо варто спробувати захопити базар? Або загинути у боротьбі за нього.

@BKhodakovsky