Щипати гуску, стригти купони Український політикум формує сві | Чорний Стяг

Щипати гуску, стригти купони

Український політикум формує свій окремий, ні на що не схожий лексикон. Лексикон цей дивний, по-провінційному дивний у своїх метафорах та епітетах. Зокрема, деякий час тому Данила Гетьманцева, голову Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, звинуватили у тому, що він нібито «марксист» через його ухил вбік більшого державного оподаткування і регулювання економіки. Процитуємо сам Лист за відставку Гетьманцева: «Наукові праці та професійна діяльність пана Гетманцева переконливо свідчать що він є активним прихильником марксистських, соціалістичних ідей та радянського способу життя, противником ринкової економiки та пов'язаних із нею прав і свобод, що іде в розріз iнтересам країни. Дії пана Гетманцева на посаді голови Комітету наносять нищівну шкоду як економіці України, так і її репутації». Сам Гетьманцев квапливо спростував свою причетність до марксизму в інтерв’ю, що тепер знане його висловом «Що таке правильне оподаткування? Це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав».

Ми впевнені, що пану Гетьманцеву немає чого хвилюватися за своє нове реноме. Справжні марксисти та не-марксисти (таким себе вважав сам Маркс) не вважають будь-яку політику, спрямовану на збільшення податків для держави чи-то просто націоналізацію підприємств, як соціялістичну. Щонайменше, така політика нагадує соціял-демократичну політику, реформізм. У своїй рецензії на статтю «Соціялізм і податок» французького журналіста Еміля де Жирардена Маркс і Енґельс писали про те, що податкова реформа є «пристрастю всіх радикальних буржуа, специфічним елєментом усіх буржуазно-економічних реформ». Окрім того, вони підкреслювали, що «податки можуть ставити одні кляси в привілейоване положення і особливо важко лягати на плечі инших клясів, як це ми спостерігаємо, наприклад, за панування фінансової аристократії. Вони розоряють ті, що тільки стоять між буржуазією і пролєтаріятом середні шари суспільства, положення яких не дозволяє їм звалити податковий тягар на яку-небудь иншу клясу». Однак, податок на капітал, запропонований у статті Жирарденом, на думку Маркса і Енґельса, має велику перевагу: якщо це єдиний податок, який запроваджується, то він одразу касує увесь складний і коштовний апарат податківців. Звісно, навіть такий захід не можна вважати за самоціль, ізольовану від революційної зміни суспільства, що нею і є справжня мета марксиста.

Виходить на те, що Гетьманцев аж ніякий не марксист, а ті критики, які його до марксистів записали, пишуть, що «такого рода подход к истории, роли и места человека [підхід Гетьманцева у його книзі «Очерки философии налога» — прим. автора] – типичный марксизм. Каждому советскому студенту вбивали в голову К. Маркса с его историческим детерминизмом. Мол, история развивается по спирали, и как бы ни старались буржуа и приспешники, сколько бы борцов за свободу не было, всё равно вся история закончится социализмом». Імовірно, таким студентом і був рецензент книжки Гетьманцева Ярослав Романчук, якому вдовбували у голову Маркса, а він аж ніяк не наважився відкрити і прочитати його сам.

З новітнім лексиконом усе зрозуміло: марксизм править за зручне тавро для політичних опонентів українських політиків, хоча його суть представники «святого сімейства» бізнесменів-підписантів петиції не спромоглися збагнути, то-ж питань до них у нас немає. Але питання ми маємо до Гетьманцева: що там чути про закон про деоліґархізацію? Вже виконується? Чи проходить конфіскація майна оліґархів? Війна в країні, чи не найвдаліший момент для цього? Чи економіка знову має лягати на плечі робітників? Чи спасуть обскубані гуси, що ними зараз є впершу чергу робітництво і селянство, Рим?