Днями випадково натрапив на цікаву інформацію, про яку нікол | Перехідник на Книжковий бункер
Днями випадково натрапив на цікаву інформацію, про яку ніколи навіть не задумувався. Виявляється, читати про себе люди почали приблизно у IV столітті нашої ери.
Насправді людству люто пощастило, що є історичні відомості, на основі яких і можна робити певні висновки. Блаженний Августин (дуже відомий у християнськоу світі мужик; вікі) у свій час був учнем святого Амвросія (також не останній християнський богослов; вікі). Перший ближче до кінця IV століття написав автобіографічну працю з доволі християнською назвою «Сповідь». У ній є уривок, де Августин не просто описує процес читання книг його вчителем про себе, а навіть виправдовує останнього, мовляв, «яким би не був намір подібного людини, він, без сумніву, був благим». Було й кілька інших записів у тогочасних книгах, але цей випадок найбільш приміний.
А от у працях більш ранніх періодів подеколи зустрічались згадки, які доводили, що читання завжди було справою гучною.
З цього всього розумні люди прийшли до висновків, що читати про себе було справою абсолютно новою, дикою і навіть вимагало пояснень, а в окремих випадках — виправдань. Ймовірно такий стан речей тривав кілька століть, аж доки практика залишати читача наодинці з автором не набула ознак нормального стану речей.
Якщо читати про себе почали лише в IV столітті, то як же це Цезар (жив у І столітті до нашої ери) міг робити 3 справи одночасно, серед яких читання і диктування писарям указів?
#довколалітературне
