Доки Нечуй-Левицький боровся з «галицькою змовою» та вперто відкидав будь-які нові норми правопису, Михайло Старицький впевнено створював нові українські слова.Воно й не дивно, адже Старицький багато перекладав на українську мову. Від казок Андерсена до шекспірівського «Гамлета». Були й сумнівні сторінки в перекладацькій біографії (
ну ок, на той час можливо напівсумнівні, та все ж) у вигляді перекладів пушкіних, лєрмантавих і тому подібної срані нечисті.
Логічно, що в процесі перекладу у Михайла Старицького виникала нестримна жага до прекрасного, яке не можна було передати тогочасними словами-аналогами, тож він творив нові. Відтак,
в його доробку такі прекрасні слова як «мрія», «майбутнє», «байдужість» (слово не те, щоб привабливе, але це виключно через сенси), «завзяття», «темрява», «пестливий», «привабливий». Цікавий факт: як завжди були ті, в кого підгорало від того, що українська мова живе і розвивається, наповнюється новими словами, а не сидить під склом наче музейний експонат. Через це Микола Костомаров писав рецензії пройняті критикою і, навіть, опускався до доносів на Старицького , адже за таємним циркуляром від 25 лютого 1881 року, виданим якимось черговим нікому невідомим російським лібералом (на той час Начальником головного управління у справах друку) треба було уважно стежити, що «малорусский говор» не нахватався нових слів з польської та німецької мов. Ті тварюки навіть не розглядали ймовірності, щоб ми можемо творити щось своє.
