​​Ще тиждень тому прочитав «Стоунера», але розлогий відгук пис | Перехідник на Книжковий бункер

​​Ще тиждень тому прочитав «Стоунера», але розлогий відгук писати чомусь довго не хотілося. Та й цей буде не великим.
Джон Вільямс «Стоунер»

Абсолютно нецікава історія абсолютно нецікавої людини, яка, тим не менш, тримала від першої (ну ок, десь так від п'ятдесятої) до останньої сторінки. Гостросюжетні детективи так не тримають увагу, як сухий виклад біографії Стоунера. Навіть стало зрозуміло, чому в свій час книга не стала хітом, а була заново відкритою на початку 2000-х. В часи тотального хайпу такі історії особливо цінні. Тихе, розмірене, хоч і нещасливе (вже вибачайте за цей міні спойлер) життя простого викладача заспокоює та дозволяє забути про битви популярності, які оточують нас на кожному кроці, забути про чорні піари, челенджі та тонни кринжової реклами. Щось схоже на китайських блогерів, які разом з пандемією коронавірусу вигадали займатись домашніми справами (чи взагалі банально спати ) на стрімах. І, трясця, такі стріми збирали мільйонні перегляди.

Серед неочевидного, ця книжка ще й про нелегку долю жінок, обтяжених стереотипами та суспільними забобонами. Це звісно, якщо не просто сприймати як належне головних (насправді другорядних, головний же Стоунер) героїнь, а задаватись питанням чому вони такі.

Трохи розчарував багатий на помилки текст. Їх аж забагато. «Фабула», треба щось робити з цим.

Загалом від себе поставлю 9/10. Дуже приємний післясмак, щоб поставити нижчу оцінку. А ще ж ці філософські роздуми про життя, які прийшли опісля...
#рецензії