Що ми очікуємо від майбутнього? - Переселення на інші планети | Книгоголізм як альтер еґо
Що ми очікуємо від майбутнього?
- Переселення на інші планети?
- Прорив у генетиці чи медицині і вічне життя?
- Побудову ідеального суспільства?
В середині 20-го століття всі побоювалися початку третьої світової з використанням ядерної зброї. Тобто, майже повного знищення людства і апокаліпсису. Їх не можна засуджувати, бо люди тільки тільки відійшли від жахіття Другої Світової, а Холодна війна набирала повних обертів.
“Кантика для Лейбовіца” Волтера Міллера-мол. молодшого про світ, в якому усі найстрашніші побоювання здійснилися. Люди вкрили полум’ям планету, на якій жили. Але все ж дехто вижив. І оповідь йде якраз про них, а саме про аббатство десь на пустельних просторах бувших Сполучених Штатів Америки.
“Кантика..” - це не фантастика в повному сенсі. Це більше філософський роман на тему буття і людської природи. І також про роль віри, релігії та церкви у людському соціумі. Волтер Міллер-мол. намагається донести, що люди невиправні, що навіть після повного перезапуску соціуму, люди все одно знайдуть спосіб знищити один одного.
Твір складається з трьох частин, які відділяють одна від одної приблизно 600 років історії. Наскрізний сюжет об’єднує аббатство, яке намагається накопичувати усі знання людства, що були створені до і після приходу великого вогню на землю. Звісно в більшості випадків вони не знають, які саме знання вони намагаються зберегти, але вони вірять, що вони допоможуть людству стати на праведний шлях колись у майбутньому. І от перша частина дає багато надії на сюжет і його розвиток. Зустрічі з містичними незнайомцями, загадки над якими потрібно подумати, цікаві герої і непогана побудова постапокаліптичного світу. А от далі починається, щось таке через, що потрібно пробиватися, як через зарослі ліан у джунглях. Я книгу читав загалом тижня два, а може навіть більше, хоча вона не така вже і велика. “Кантика..” в певний момент стає дуже нудна. Ти не бачиш причини взагалі продовжувати її читати. Там нічого не відбувається цікавого, ні в сенсі подій, ні в сенсі якихось смислових навантажень.
Можливо просто зараз вже не ті часи, щоб читати цю книгу.
Але ж існує купа наукової фантастики, яка виходила одночасно з “Кантикою”, і вона просто на багато рівнів краща. “Марсіанські хроніки”, “Фундація”, твори Діка - всі вони обдумують ті ж самі питання, що підняті в “Кантиці”, але набагато і набагато глибше і цікавіше.
А ще можливо я просто не можу сприймати, коли церкві намагаються надати ролі, на які вона не здатна. Мабуть це наслідки життя в частині світу, де панує православна церква, і в США все по-іншому, тут я не маю достатньо інформації. Треба наголосити, що я не маю нічого проти віри і релігій, у мене нарікання тільки на церкви як організації і їх діяльність.
Міллер не зміг мене впевнити у тому, що у постапокаліптичному світі може щось змінитися. Наприклад, молодий монах зустрічає людину, дуже цікаву і загадкову, яка допомагає знайти місце, яке має велике значення для вірян. І що робить аббатство? Замуровує це місце, бо це може завадити канонізації Лейбовіца. Замість того, щоб уважно дослідити знахідку і знайти ще більше знань, які вони намагаються зберегти, вони роблять усе, щоб не дати цьому статися. Все так само як в нашому світі. Якісь церковні правила важливіші за віру та заповіді.
У другій частині, монахи не дають вивезти важливі для науки документи, тому що бояться, що людство знову знищить одне одного. Чому не використати усю ту зібрану інформацію, щоб запобігти повторенню історії? Бо традиції важливіші за можливості.
Третю частину я взагалі важко пам’ятаю, бо я просто силував себе дочитати її. Там було щось про те чи можна хрестити мутантів і чи варто використовувати евтаназію. І про те як церква намагалася запобігти новому кінцю світу (спойлер: ніяк).
Хоча можливо Міллер саме це і хотів донести? Що церква, якби не старалася, через свої догми, навіть із хорошими намірами, не може врятувати людство? Але ж усі статті кажуть, що він писав цей твір як вибачення, за те що під час війни як льотчик бомбардувальника знищив цілий монастир. Важко сказати.
