#ЕпохаПостівПоКолесуЧасу Колесо крутиться, епохи уходять і по | Книгоголізм як альтер еґо

#ЕпохаПостівПоКолесуЧасу

Колесо крутиться, епохи уходять і повертаються. Колись я неодноразово перечитував цей цикл у студентські роки, і от знову я перечитую його, але вже українською.

Фентезі, яке можна назвати перехідним. З’явившись у 90-ті роки, Колесо Часу стало містком між класичною і сучасною школою жанру.

***
І Тінь укрила землю, і Світ розколовся на каміння. Океани відступили, і гори розсипалися. Народи розсіялися по вісьмох краях Світу, Мiсяць обернувся на кров, а сонце - на попiл. Мора кипiли, живі заздрили мертвим. Все було розтрощене, і все було втрачене окрім пам'яті того спогаду, що панував над усіма. Залишилася пам'ять про того, хто приніс Тінь і Світотрощу. Й ім’я йому було Дракон.
***

Джордан створив “Око часу” як омаж і данину пам’яті професору Толкіну, та вже у другій і подальших частинах повністю відійшов від тих основ.

Світ п’яти молодих жителів віддаленого селища перевернувся з ніг на голову за одну ніч. Вони змушені покинути свої домівки і почати подорож довжиною в 14 книг. Звісно, вони поки що про це не знають і надіються повернутися додому одразу як позбавляться небезпек.

Як і в класичному фентезі, ми тут маємо пророцтво про обраного і його ворога, великого і жахливого Морока, темних “апостолів” Відступників та незлічені орди тралоків, які будуть спустошувати все на своєму шляху.

Головні герої глава за главою починають розуміти як влаштований світ навколо них. Легенди, які вони читали в дитинстві, були праві і не праві одночасно. Пригоди захоплюють, але водночас можуть вбити і це змушує замислитись чи правильно вони зробили, що погодились на цю мандрівку.

Багато хто каже, що “Око світу” занадто повільна книга, події розвиваються занадто розтягнуто. Але хіба це не чудово? Джордан потрошку знайомить нас із будовою світу, героями, політичною ситуацією, розповідає про один тип зла, потім про інший, про “біле пальто”, ой, тобто Білоплащників. Динамічні сцени також є і дозована їх кількість дозволяє тримати цей баланс - для нашого з вами задоволення. Хіба добре було б 800 сторінок битву читати? А Джордан і таке вміє, повірте.

Хоч це і перша книга циклу, та ви вже отримуєте велику кількість персонажів - Ранд та Егвейн, їхні друзі Мет і Перрін, владна мудриня Найнів, “чарівниця” Айз Седай та її вірний охоронець, бард Том та випадковий загадковий новий знайомий, який виголошується допомогти цій команді. Усіх персонажів, навіть другорядних, раджу запам’ятати, бо вони ще не раз з’являться у цій історії.

Джордан також густо використовує горорні елементи. Таємничі гості у снах, які змушують не тільки погано спати головних героїв, а й замислитись у власному психічному здоров’ї. Містичні давно зруйновані міста, які наповнені древнім потойбічним злом. Як відомо, Джордан не скупий на описи, тому коротка подорож Гнилоліссям запам’ятається вам надовго, можливо буде іноді приходити у кошмарах. Але не тільки Морок несе світу загрозу, а і звичайні люди, які думають, що він дасть їм владу після своєї перемоги.

Роберт Джордан воістину талановитий письменник. За одну книгу він зміг створити багато цікавих сюжетних ліній, запустив персонажей на шлях, з якого вони вже не зможуть зійти, бо від їхніх доль залежить майбутнє усього світу.

***

Пару слів про саме видання.

Переклад Галини Михайловської не підвів. Так, при детальному аналізі експертів, які читали оригінал, знайшлося декілька погрішностей, але на мою думку вони незначні і взагалі не впливають на сприйняття твору. І так, для тих хто читав російською, буде важко звикати до українізованих аналогів, але “Морок”, яке ж влучне слово, навіть краще за Dark One в оригіналі.

У самої книги збільшений формат, такого ж розміру як “Чумацький шлях” і при тому вона дуже товста. Може здатися, що вона зараз розвалиться, але ні. Я ніколи не жалію книги при читанні і роблю з ними те, що деяких читачів блогу вводить в жах (так, Алла?). Книги купляються мною не для перепродажу, тому вони проходять повний курс читацьких тортур у процесі. І вона ціла цільохонька, без жодних нарікань.