2022-04-15 06:48:48
Історія про лайно яке і на війні лишається лайном
З початку війни їжджу на машині друга. Вожу гуманітарку, проводжу курси тактичної медицини в Києві та інших областях, ніколи ще так завзято не працював. І от вчора коли їхав з чергового курсу на інший, зупинили мене мусара і почали дойобуватись.
Опускаю спокійно вікно, а звідти до мене червона кругла ряха кричить:
- чого не зупиняєтесь по вимозі?! Воєнний час! Машину зараз заберем на штрафмайданчик!
- Не було ніякої вимоги, - кажу. - Ви мені фарами поморгали, я вас пропустив, як і попередню поліцейську машину.
- Вийти з машини! Документи ваші!
Ну і далі вся хуйня, коли він на мене кричить і не слухає. Хвилин п'ять кричав, погрожував, але коли побачив дві каністри бензину, швидко заспокоївся.
Питає:
- Що в каністрах?
- Десять літрів бензину, бак маленький, їжджу далеко.
- Я зараз іду вам на зустріч, відпускаю вас, а бензин забираю.
- А шо в Києві більше не заправляють?
- Це на потреби ТРО.
Забрав каністри і з'їбав далі кошмарить цивільних.
Звичайно ніхто мені не представлявся, причин зупинки не називав, ніяких жетонів, документів, номерів машини я не встиг записати. Та і згадав про це тільки коли вони поїхали. Хотілося б думали що це якість диверсанти, але ні.
І вся би ця історія була би просто неприємною, якби не одне але. Через дві години ми з Машею вже їхали вести курс для військових на північ. Через понтонні переправи, розвалені мости, які тримаються тому що їх попередні машини утрамбували, повз розбомблена хати, спалені танки і стирчачі з землі артилерійські снаряди. А на півночі, як і на будь-якій деокупованій території не те щоби багато бензину, і ці дві каністри мені би як раз стали в нагоді більше, ніж київській поліції.
Ну нічого, спочатку курс військовим, "така ж хороша людина", як мене назвав цей мусор. А потім будем шукати паливо, в крайньому випадку повернусь через пару днів за машиною.
Зрозуміло що цього мусора знайти не зможу. Але кожного корупціонера в прекрасній Україні майбутнього вижмем і висушим.
333 views03:48
Н
