23 січня виповнилося 130 років Павлу Тичині. Ми не святкували. | ой леле
23 січня виповнилося 130 років Павлу Тичині. Ми не святкували. Не тому, що не поважаємо Тичину, а тому шо я забудько. Про те, як радянський Тичина методично вбивав у собі поета, я не напишу краще за Стуса, тож напишу про щось дрібніше.
Коли Тичина був молодий, у Совку з житлом було геть кепсько. Навіть не так — геть кепсько. Це вже в зрілі роки жива мумія поета Тичини отримає від оспіваного ним режиму квартиру на Терещенківській, де нині його музей. А в 1923 році в Харкові все було геть інакше.
Тоді Тичина вже був знаний і впливовий у світі поезії. Він якраз написав свої "Сонячні клярнети" і "Замісць сонетів і октав" (імго, найсильніша його річ узагалі) і вже забув, що писав "Пам'яті тридцяти". "Замісць сонетів і октав" — це річ проникна й розривна, як мисливський жакан, тому читати її треба дуже під настрій, щоб не засмутитись у дим.
А от у яких умовах Тичина писав свої розривні речі. Своєї квартири він не мав, тож вписувався у редакції газети "Вісті ВУЦВК" у міліпіздричній кімнатці, яка до революції була душовою. У кімнату вміщалися лише стіл і стілець, тому спав митець на стосах старих газет, які накривав ковдрою. Ба більше, в кімнатці він жив не один, а зі щурами, яким кортіло поласувати його рукописами. Тому Тичина брав стола і ставив його ніжками в бідони з-під молока, наповнені водою, щоб щурі вночі топилися. Дарма, міг би труїти їх віршами про партію. Ах так, ще ця кімнатка розташовувалася коло туалету, як наче Бог десь наказував Тичину за шось.
Пізніше Тичинині житлові умови поліпшали — йому дали більшу кімнату, яка насправді була в біса кухнею. Тому він мав плиту замість стола й духовку замість книжкової шафи. Свої рукописи І-ти-продався-їм-Тичино зберігав у здоровому, вмурованому в стіну дзбані, в якому перед тим колись відбілювали білизну. І за таких умов поет ще й примудрявся щось писати. Це вже потім житлові умови геть поліпшають, і Тичина яко цар у палац в'їде в чотирикімнатну хату. І пофіг, що він ділитиме її з чотирма іншими людьми — поетами Езрою Фінінбергом, Лейбом Квітком та Теренем Масенком з дружиною¹.
Отак жили поети за перших років радянської влади. Потім уже вони матимуть і гроші, і можливості, і збудують собі в Харкові будинок "Слово", а в Києві будинок "Роліт", увішаний панциром з меморіальних дошок. Мабуть, таке покращення життя поетів і письменників та усвідомлення крихкості цього покращення зіграло свою роль у тому, що чимало літераторів служили Совку не лише на страх, але й на совість. Хтозна. Хтозна.
¹ інфа про Тичинине житлове лихо взята з праці Ольги Бертельсен "The House of Writers in Ukraine, the 1930s: Conceived, Lived, Perceived", сторінка 16. Тут іноді відтепер будуть посилання, бо я бляха вчений.
