Минуле
Майже у кожного народу багате минуле. Але не всі про нього розповідають. І погана новина для українців в тому, що доки ми насолоджувалися власною насиченою історією та культурою — хтось її собі привласнював. Я сам нещодавно при роботі з одним із проектів зіткнувся з тим, що, наприклад, міфи про українських богатирів здебільшого передавались з вуст у вуста. Так званий фольклор. В той же час наші сусіди просто брали і публікували ці легенди, знімали з ними мультфільми та згадували про них у кіно. Це наше упущення. Зараз всім вже байдуже, що три богатирі насправді були українцями, коли про них зняті радянські (читай — російські) фільми.
Історія тим і прекрасна, що не існує однієї конкреної версії подій. Тому ми можемо знімати кіно таким чином, щоб це, звісно, показувало нас з кращої сторони. Фільми про те, якими були засновники Київської Русі, як ми творили свою культуру та боролися зі злом мають надихати ті ж самі молоді покоління на нові звершення, тому що саме минуле формує майбутнє, ясну картину якого ми з вами вже тримаємо в голові.
Іноземний глядач має зануритись у наше минуле і з роззявленим ротом та пришвидченим серцебиттям спостерігати, як зароджувалась справжня сміливість. Можливо, колись цей глядач згадає у розмові з друзями що таке Січ і як виглядали козаки. Це в його голові українське минуле. Історія про велич та мужність, про красу та завзятість. І мова не про націленість на іноземця, як критика. Мова про популяризацію українського на весь світ.
