2022-08-13 11:24:34
Війна перейшла у повноцінну позиційну фазу. Говорити про те, що не буде тих або інших наступальних дій з кожної сторони ще зарано, але фактично зараз війна перейшла в позиційну фазу.
Ознаками цього є початок відкриття кримінальних справ проти добровольців та солдат уцілому. Це поки не носить масового характеру, проте мені уже відомо за десяток справ переважно по 263 ст. у випадках, коли зброя й боєприпаси використовувалися для війни.
Це ускладнення логістики через зайві перевірки на блокпостах.
Це «перевірки» від ВБ тих або інших частин, під час яких шукають «неоформлених». Ну й, звісно, це проблеми з інтеграцією добровольців своїми структурами. Добровольців розкидають по всій частині, а не інтегрують готовими підрозділами.
Причин тут є декілька. 1. Росіяни ще в березні відступили з північного – північно-східного напрямку.
Таким чином вони скоротили лінію фронту та зберегли від розгрому власні війська. Для нас цей факт, насправді, був дуже неприємним. Ми хоч і змогли звільнити значні наші території та уникнули ще більших жертв серед цивільного населення, проте завдяки тому, що вони вивели війська, вони значною мірою посилили фронт на півдні та сході. Що привело до втрати Сєвєродонецької агломерації. Окрім цього, якби вони не вивели війська з Київської, Чернігівської, Сумської областей, ми б з набагато меншими втратами, ніж у ворога знищили б їх, отримали б набагато більше трофейної техніки і в цілому наші війська, або посилили оборону під Харковом та на Донбасі, або перейшли б у наступ на півдні. Перевага уже до початку літа була б у нас.
2. Об’єми та темпи поставок озброєння.
Ми всі сподівалися, що захід в короткі терміни зможе поставити нам величезну кількість озброєння, яка б переломила хід війни. Проте, ця допомога виявилась меншою, ніж очікувалось. Реальна військова допомога т. зв. "ленд-лізу" в розмірі 440млрд, становить лише п’яту частину від цих грошей. Звісно, без західної військової допомоги нам було б ще важче, а російський наступ продовжувався б, проте тої допомоги, яка надходить, нам зараз не достатньо для того, щоб провести в достатній мірі потужні наступальні операції (в наступній публікації поясню чому). Ми отримали величезну кількість техніки, тільки от більшість із неї призначена для оборони, але не для наступу. Для якого треба було б отримати сотні сучасних танків, БМП, БТ тощо. Авіацію та ППО ми взагалі не отримали. Кількість РСЗВ 227 калібру також виявилася недостатньою для того, щоб знищувати ворожі не тільки склади, об’єкти інфраструктури та командні пункти, а й скупчення техніки та розбирати їхні позиції на місці прориву.
3. Скорочення лінії фронту.
Після взяття Сєвєродонецька,
лінія фронту ще більше скоротилася, що надало ворогу можливість підтягнути резерви та створити на деяких ділянках глибоку елелоновану оборону.
Таким чином війна заходить у позиційну фазу з паритетом сторін.
У ворога залишається перевага у авіації та засобах ППО/РЕБ, танках на морі. У нас же в кількості піхоти, розвідці, ПТРК та в мотивації військ.
У артилерії у нас існує паритет. Ми б’ємо точніше, вони більшою кількістю. Аналогічно, як і паритет в нанесенні ударів на оперативну глибину.
Для того, щоб змінити цю патову ситуацію, треба або асиметричний підхід (відкриття другого фронту на Кавказі, дестабілізація ситуації в самій РФ, загострення ситуації біля Калінінграду, примінення нами абсолютно нового виду озброєння (як то було з танками за часів першої світової), або отримання домінуючої переваги там, де у нас поки є паритет. Наприклад, за допомогою артилерії, танків чи в повітрі.
Або, принаймні, втрату ворогом переваги та створення паритету з нами.
Нажаль, поки все це зкочується до позиційної війни та призупиняє деокупацію наших територій.
Де ми мали б наступати читайте в наступній публікації.
832 views08:24
Ч
