​​#рецензія Книга: Рік розпусти Клауса Отто Баха Рік видання: | Chytomo

​​#рецензія

Книга: Рік розпусти Клауса Отто Баха
Рік видання: 2021
Авторка: Ярослава Литвин
Видавництво: Фабула

Клаус любив їздити у громадському транспорті, зумисне обираючи години пік, і непомітно старатися гладити жіночі коліна й литки, пірнати у глибину під коліньми, швиденько водити вказівним і середнім пальцем, відчувати шкірою благородну синтетику панчіх. Він не гребував і літніми жінками в бавовняних колготах, проте дозволяв собі легку грубість, з огляду на матеріал та вік.
——
Відаєш, Клаусе, наше селище, наша Ворохта фист файна є! Не то шо інні села. Відти люд їздив до пшека, до вашого брата нємца, но-но, до чеха, заробив був пєньонзи, вигнав був хати великі, богацькі. Мислив си, шоби діти тойво жили, файно жили. А діти де того хочут, тожи повтікали у світи. Тай стоят тіво хати пусті. Ніґде нікого нима, тілько ото баби старі і нездалі тай корови. А тутка нє, тутка жиє селище, моцно жиє! Туристи ходят туйво… Бігме кажу!
——
На цьому виступі водій у пластиковій коробці зберігав гроші, рахуючи та видаючи решту просто під час руху, навіть не дивлячись на дорогу. І в ці моменти Клаус Отто Бах знову починав свої раптові розмови з Богом. І до Бога тут, схоже, зверталися часто, адже над водієвою головою метелялася на мотузці маленька православна картонна іконка з блискучими елементами. Прикрашали салон маршрутки темно-зелені фіранки, розвішані неначе у вітальні старої фрау, а також маленька іграшкова собака, що хитала головою, наче зловтішаючись з усього, що бачила.

Рецензію та враження від книги без спойлерів шукайте тут. А також - усе про логіку сюжету, гумор твору, специфіку персонажів, фетишизм, об’єктивацію і їхню роль в коханні трагікомічного німця, якого примхливі доля та авторська рука завели до загадкової України.

А в коментарях робимо перекличку, хто розібравсі в другій цитаті авторства персонажа Миколи з Ворохти?