​​#уривок У Міжнародний день боротьби жінок за свої права пи | Chytomo

​​#уривок

У Міжнародний день боротьби жінок за свої права пишемо про українських бунтарок другої половини ХІХ та початку ХХ століття. Нове видання від «Смолоскипа» зібрало на своїх сторінках 12 історій про життя та творчість знакових авторок. Пропонуємо до вашої уваги три фрагменти з книжки, які розповідають про Софію Яблонську, Марка Вовчка та Наталію Кобринську — жінок, без яких нині неможливо уявити історію української культури.

НАТАЛІЯ КОБРИНСЬКА

Найбільше Кобринську цікавить боротьба за політичні права й економічне унезалежнення жінки, що його вона вважає головною умовою жіночої емансипації. Як гірко констатує письменниця, «коли в нецивілізованих суспільностях жінка все ще уважається невільницею, то в цивілізованих уходить вона ще, на жаль, за малолітню» . 1890 року Кобринська ініціює внесення до державної ради петиції про можливість здобуття жінками університетської освіти, а наступного року скликає жіноче віче в Стрию, де виступає з ініціативою заснування жіночої гімназії. «Вищі студії — то дорога перед нами цілком заперта, і мусимо вдовольнятися знанням, котре навіть не вирівнює мужеським середнім школам», — зазначає Н. Кобринська. Крім того, письменниця популяризує ідею заснування спільних кухонь і «охоронок».

МАРКО ВОВЧОК

Сімнадцятирічній Марії Вілінській енергії та рішучості не забракло. Вислухавши ультиматум родини, вона йде з дому, наймає кімнату й кілька тижнів дає собі раду, заробляючи то гаптуванням- вишиванням, то репетиторством. Але за той час встигла добре переконатися, що за порогом власного дому світ аж ніяк не гостинний: їй навіть найпростіші замовлення не хотіли давати, докоряючи неповагою до благодійників. Знаменно, що світські плітки найбільше таврували «нелякливість»: страх мав би бути чеснотою благородної панночки. «Його якось коробило, коли він ясно згадував очікуване спокійне й нелякливе жіноче обличчя». Інша оцінка ще категоричніша: «А по- моєму, від неї можна було всього чекати: вона, здається, живе своїм розумом і неляклива». Врешті тітка, боячись ще більшого розголосу, умовила втікачку повернутися, і невдовзі відбулося скромне вінчання.

СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА

Уособленням селянської мудрості стає нянька малої Зоїки Юстина, яка дає відповіді на наївні запитання розповідачки, семирічної дівчинки: завдяки цій масці авторка отримує можливість пояснювати світ через запитання і спостереження, не пере обтяжуючи виклад прямою мовою власних рефлексій. Вустами народу сказано й про нагальні політичні питання: війт Прокіп розкриває фальшиву сутність агітатора- москвофіла, котрому вдалося обманути шляхетного батька Зоїки, і простими словами пояснює небезпеку «братнього союзу» українців із росіянами: спілка вдала тоді, коли в неї вступають дві рівнозначні сторони, а інакше — то як кіт і миша — у підсумку залишиться хтось один. Очевидно, що яким би шляхетним не був священик — батько головної героїні, — однак його погляди можуть призвести лише до трагічної розв’язки, оскільки ним маніпулюють недоброчесні сили.
-------
Купити книжку "БУНТАРКИ: НОВІ ЖІНКИ І МОДЕРНА НАЦІЯ"