#рецензія Ганна Гнєдкова прочитала, пропустила через себе т | Chytomo
#рецензія
Ганна Гнєдкова прочитала, пропустила через себе та написала рецензію на книжки про Ольгу Кобилянську та Лесю Українку.
Не Ольга, не Кобилянська, не Царівна, врешті, не «хтось чорненький». «Оля» — звертання просте й приязне, як до «своєї», і водночас дещо панібратське (панісестринське?), особливо для тих, хто звик до «своїх» класиків або на Ви, або ніяк. А отже, назва, яка добре відповідає загальній тональності твору.
-----
Як Оксана Забужко у відомому короткому тексті пробує уявити, що було б, якби Лариса Косач стала «Пані Мержинська», так і цей роман, граючись в улюблену українську «якбитологію», перевіряє собою, що було б, якби Ольга Кобилянська стала «Пані Маковей». І висновує: нічого хорошого не було б. На заваді постали б патріархальне українське суспільство, неспівмірність талантів — а також ті, хто цю любов не сприйняв би.
-----
Їхні історії різні. По-перше, у кожній своя виразна мова, від чого стрибки від однієї новели до іншої впізнавані навіть тоді, коли ми не зважаємо на назви розділів, оформлені своєрідним чином: на початку ім’я героя, наприкінці — висота над рівнем моря. По-друге, персонажі та персонажки через рід своїх занять мають різне бачення Лесі Українки, жодне з яких не є вичерпним та правильним, хоча на це й претендує, — тут відчитується лагідна авторська іронія.
Що на меті в цих романів: спроба наближення чи спроба віддалення від нас класикинь? Відповіді шукайте тут
