Репортаж з місця події До 150-річного ювілею Василя Стефаника | Chytomo

Репортаж з місця події

До 150-річного ювілею Василя Стефаника Читомо відвідало малу батьківщину Стефаника – село Русів в Івано-Франківській області. Чим живе музей та як готувався до ювілею письменника - читайте в репортажі. А нижче - трішки спойлерів

У будень вулиці безлюдні, але борона ґрунту на місці колишнього асфальту задає лише один напрямок. «Отак за цею дорогою йдіть до пам’ятника Стефанику і там біля пам’ятника буде музей, — каже жінка, що сидить біля каплички на першому роздоріжжі, — Чи вам у садибу?»

Стефаника в Русові шанують настільки, що його ім’я присутнє в усіх вагомих орієнтирах. Пам’ятник письменнику стоїть на однойменній вулиці, на горбі біля школи, він потужно і гранітно дивиться на село під ногами. Поруч, у старому приміщенні школи, яку фундували Стефаник і Мартович, літературний музей.

Автентичних експонатів у ньому небагато, зате вистачає наочности та інтерактиву. Історію розповідають роздруківки на стінах і світлини, але музей намагається створити атмосферу, в якій ця історія буде добре сприйматись.

У самій же хаті — спроба зберегти письменника, яким він був за життя. Опікується музеєм Мотря Стефаник, невістка Кирила Васильовича, середульшого сина. Вона невисока, моторна і просить її не знімати, бо не готова до гостей. В усьому селі перед ювілеєм відчуття, як у передвеликодню п’ятницю. І в тон усьому, екскурсія пані Мотрі — то радше вечір сімейних спогадів наодинці з гостями. Так може говорити лише людина, котра бачить у музеї рідний дім. Подібну екскурсію можна почути в музеї Параски Плитки-Горицвіт у Криворівні та ще хіба по маловідомих сільських музеях. Господиня садовить нас на стільці просто в сінях садиби й заходиться розповідати про Стецеву і Русів, Стефаника й Ольгу Гаморак, але передовсім вона розповідає про своє минуле і минуле своєї родини.

То як, уже захотілося відвідати Русів?