Їжа як насильство. Фільм «Спенсер» Днями подивилася «Спенсе | Бетонна галушка

Їжа як насильство. Фільм «Спенсер»

Днями подивилася «Спенсер: Таємниця принцеси Діани» й хочу поговорити про їжу у цьому фільмі.
TW: якщо ви стикалися з розладами харчової поведінки не раджу дивитися це кіно. Також далі буде трохи спойлерів.

Їжа у цій стрічці вразила мене найбільше, а якщо ще точніше - то навіть налякала.
Лінія їжі у цьому фільмі чи не найголовніша, вона виступає основною метафорою та загрозою. Нам дають це зрозуміти з перших хвилин, коли на кухню їжу заносять у військових ящиках, як боєприпаси. Їжа як алегорія контролю, в тому числі контролю над життям та бажаннями людей, які мають її споживати. Цей контроль насильницький та зовнішній, невідступний та жалючий того, хто відмовляється підкоритися, як кропива, яку забули бланшувати для супу.

Зовнішній вигляд та суть цієї їжі постійно конфліктують. Зовні вона прекрасна, довершена та висока. Та, до якої не можна підступитися просто так: не можна запізнюватися на трапезу, не можна їсти без повного сервірування, не можна видавати звуки готуючи та споживаючи таку їжу. Від переліку страв до кожної трапези захитує, лишень від одних слів починає скручувати шлунок, про те, щоб витримати всю вечерю мова вже навіть не йде.

На початку стрічки Діану, як і всіх інших учасників різдвяного святкування, зважують. Щоби по завершенню свята знову зважити та визначити хто скільки набрав (та скільки контролю зміг увібрати у себе).

Розмовляючи про Різдво мрії Діана з синами згадують можливість «їсти руками» як фантазію, вільність, свободу, яких у їхньому житті ніколи й не було, сприймаючи таку можливість лиш як диво. Й це диво продається у drive-in KFC. Як повна протилежність, ляпас усій королівській кухні, затишна, комфортна їжа виступає вільним вибором, актом волі, бажання жити, а тому її можна не тільки з'їсти, а й нарешті отримати задоволення від неї.

Дуже страшно, коли такий буденний ритуал, потреба та можливість насолодитися, перетворюється на батіг, що покликаний карати та виховувати, приручати та вгамовувати.
На те, що неможливо розділити з іншими.
Адже перед тобою стоїть лише твоя тарілка й за нею пильно спостерігають.

Їжа взагалі за своєю суттю не є нейтральною субстанцією. Через їжу, її розподіл й доступ до неї часто проявляється влада. Дитяче «з-за столу не вийдеш доки не доїси» це той самий прояв контролю. Найкращі / більші шматки м’яса для чоловіка. Нормальність обговорення апетиту жінки. Осуд тих, хто досі сміє готувати олів’є та шубу на свята. Знайомо, чи не так? Чи дозволяти згодовувати собі цей контроль - завжди ваша особиста справа й боротьба.