Зіпсований світ Сьогодні провела багато годин у домівках свої | Бетонна галушка

Зіпсований світ

Сьогодні провела багато годин у домівках своїх батьків та одної з сестер. Збирала їм речі для відправки, чистила холодильники й запаси.

І вже в самому кінці домивання посуду подумала про те, що треба було фотографувати ці всі судочки, банки й каструльки зі зіпсованою їжею. Щоб зафіксувати, як те, що ми любимо їсти, розпадається за нашої відсутності. Як відсутність людини впливає на її дім. Як працює стрес, коли треба швидко зібратися й виїхати родиною. Забуті заварники, позеленілі залишки вівсянки та фруктів, термоси з чаєм, що залишились від ночей у коридорах або бомбосховищах. Втомлені та посохлі помідорки й мандарини.

Хіба це не метафора нашого власного життя з початку війни? Ми теж трансформуємось за цей страшний час. Як вдома, так і поза його межами. В нас самих зсихаються якісь частини єства від болю, вкриваються шаром плісняви від страху й горя, тугою за близькими та друзямі, неможливості вписати жахливу нелюдську реальність війни у свій світ.

Це був би сумний, але цікавий соціокультурний проєкт про гастрономію.

Але спав він мені на думку лише коли переді мною стояв рядком вже чистий посуд. І пакети з речами дорогих мені людей.

Тож відпускаю ідею у світ, можливо комусь вона згодиться.