Декілька діб тому відмічали роковини приходу Ясновельможного | ✙Над пропастью кринжи✙
Декілька діб тому відмічали роковини приходу Ясновельможного пана Гетьмана до влади. Можна було побачити багато різних суджень та тверджень. Багато хто каже взагалі, що гетьман був проросійським та готував нам участь Обер Осту, як для білорусів.
Але все ж таки треба віддати належне, та розуміти повну ситуацію з якою зіштовхнувся Павло Петрович. Економічна криза та диверсії червоних не дозволяли повноцінно налаштувати економіку державу. Лише одних страйків залізничників чого вартують, та підриви військових складів. І це не дивлячись на те, що Україна мала певні зобов'язання перед Росією тоді. Так-так, під час підписання прелімінарного мирного договору Україна домовилась про постачання вугілля та інших ресурсів до Росії. Звичайно це була торгівля, а не безкоштовний дар, але параллельно з цим проходила неоголошена війна.
Фактично вся Чернігівщина була охоплена полум'ям червоних повстань та нападів. Звичайно, що командуванням там займались воєнспєци надісланні з Москви та Петрограду. Неодноразово німцями та українцями, або як в міжвоєнний період їх називали червоні "гайдамацько-німецькі війська", перехоплювались поставки "воєнторгу" на Стародубщині.
Фактично кожен такий епізод закінчувався перестрілкою, німці несли важкі втрати. Тому змушенні були тримати декілька дивізій на цьому напрямку. Взагалі той факт, що точилась така боротьба за культуртрегерський регіон України, сам по собі має нам казати про те, що непогано було б час від часу згадувати те, як росіяни частину регіону віджали і весь регіон фактично довели до стану занедбання. Тому й не треба забувати, що на даний час це єдине гетьманське полкове місто, яке знаходиться поза Україною, і фактично є окупованим.
Але повертаючись до гетьмана. Читаючи спогади офіцера царської армії, та армії УНР\УД Всеволода Милодановича "Из Кисловодска в Кисловодск. 1918-1919". Побачив картину, яку в цілому очікував. Армія Української держави на той час нагадувала ЗСУ на рубежі 1991-1995 років. Коли ще не було відомо, що та як, й взагалі навіть флот не був розділений. Окремо підіймається питання мови, де офіцери не з великим бажанням прагнуть навчатись новій державній мові. Та й той же Омельянович-Павленко, під командуванням якого деякий час служив Милоданович, й сам розмовляв суржиком. Ситуація абсолютно ідентична тому, як на початку 90-х в частинах ЗСУ, принаймні можу сказати за авіаційні частини, багато офіцерів отримали головний біль з тим, що канцелярія всі нормативні та технічні документи переклала на українську. А персонал змушений був сидіти та переписувати назад все на російську, бо нічого не міг зрозуміти.
Нам в 91-му році поталанило, дуже сильно, бо західна дипломатія в цілому не бажала незалежності України. Вони прагнули до прагматичної передбачуваності подій та стосунків. Чи могло так поталанити в 1918-му? На жаль ні, українська інтелігенція нічого не робила задля незалежності перед Визвольними змаганнями. Коли треба було акумулювати сили безпосередньо закордоном, як це робили на початку 20-го століття фіни та поляки. Що коли фіни отримали незалежність під Кайзерівською протекцією, їх все одно визнали в Лондоні та Парижі.
Що тоді робила українська інтелігенція? Те що й завжди. Вважала себе істиною в останній інстанції та марила лівими ідеями. Абсолютно прогавивши можливості для розвитку руху. Навіть українізація Російської імператорської армії, це заслуга не української інтелігенції, а Корнілова, котрий бачив частини побудовані на принципі "зємлячества" більш боєздатними та менш уразливими перед вірусом більшовизму.
Гетьман зробив все, що він міг зробити. І зробив це добре, саме завдяки його діям, деякі білоруські громадяни можуть спокійно отримувати українське громадянство за територіальним чинником. Лише тому, що Поліський округ був в складі Української держави, а це Брест, Пінськ та Мозир з Гомелем.
Тому уроки 1918-го року треба вчити і ніколи їх не повторювати. І якщо з проблемою армії, як це було в 1918-му році, вже більш менш розібрались. То з інтелігенцією як було все сумно, так і залишилось. Але озвучування проблеми, це вже розпочатий шлях до її подолання.
