"Нема хліба, нема сала, бо совєтська власть забрала". Це слова з сумної пісні в окупованому радянськими терористами українському селі.
В 1932-1933 в нас забрали хліб, забрали можливості до фізичного існування. Добрих, привітних, відкритих людей змусили бути дикими, змусили їсти одне одного. Зародили ненависть до держави, до підприємництва. Хто був роботящий – вбивали, виселяли в Сибір. Спротив подавили геноцидом. Нам вселили страх. Нам нанесли рани, що болять і досі, сповільнюючи економічний розвиток незалежної України.
Ми ще довго будемо затягувати їх. Наше завдання – більше не втрачати зброї, не забувати цей та інший злочини. Не можна допустити, щоб "колбаса по руб двадцать" и "лучший пломбир" були єдиними спогадами про радянську окупацію. Кляті "брати" повинні знати, що українська зброя більше ніколи не буде опущена, і нашим нащадкам не буде потрібно ставити свічки за нас.
Запаліть свічку пам'яті за годину.
