Що у 21 столітті стало символом бідності й одноманітності х | Читай, krw, книжки️📚
Що у 21 столітті стало символом бідності й одноманітності харчування людей на планеті? Банан сорту «кавендіш». У 9 випадках з 10 у якій би країні ви не жили, якщо ви купляєте банан у супермаркеті, то це буде той самий «кавендіш». І так вже років 60.
У Британії існує понад 6 тисяч сортів яблук, але у продажу ви знайдете тільки 10, бо тільки вони мають однакову форму та колір і здатні довго лежать на полицях.
Серед молодих європейських родин все частіше трапляються випадки, коли дорослі не знають, що свіже м’ясо треба тримати у холодильнику, а діти не розрізняють, який овоч можна їсти тільки очищеним, а який – разом із шкіркою.
На першому місці за різноманітністю раціону перебуває Чад, у той час як європейські країни очолюють рейтинг країн, де людський раціон загрозливо одноманітний і шкідливий. Так, їжі у Чаді вистачає не всім, але ті, хто їсть, харчуються набагато фізіологічніше за типового представника середнього класу десь у Бельгії.
За останні кілька сотен років людський раціон по всій планеті зазнав колосальних змін. Настільки тектонічних, що час говорити про цивілізаційний розлом між тим, як і чим харчувалися наші прабабусі, і тим, що регулярно потрапляє до рота наших дітей.
Бі Вілсон, журналістка, яка займається дослідженням історії їжі, кулінарії, кухонного приладдя і харчових звичок, написала вкрай захопливу та ґрунтовну (список літератури на 14 сторінок!) книгу про те, що ми їмо. Поспілкувавшись із купою науковців-нутріциологів, що працюють big data, а також із:
селекціонерами, що займаються виведенням нових комерційних сортів;
маркетологами, які знають, де саме дурять покупців;
активістами найрізноманітніших модних дієт;
психологами, які лікують харчові розлади;
соціологами, що досліджують швидкість розповсюдження нових (не завжди здорових) ідей у світі гаджетів та інтернету
пані Вілсон намалювала досить розлогу та детальну картину сучасного харчового світу, яка в цілому скидається на початок катастрофи. Але надія є, запевняє нас авторка, бо поруч із графіками зростання загрозливих тенденцій малює ті протуберанці надії, де вчасно помічені проблеми вже почали бороти.
Неймовірно інформаційно насичена, логічно побудована, позбавлена будь-якого мракобісся та чергових загонів щодо «очищення карми від шлаків» книга «Що ми їмо?» від видавництва «Наш формат».
Навіщо її читати?
Якщо вам цікаво, чим і як харчуються по всьому світу і що насправді зазвичай лежить у вас у холодильнику. Як змінювалися харчові звички людей за останні 20 тисяч років і чому сьогодні вже мова йде не про виживання, а про динамічний захист від їжі, що полює на нас. Як вижити у світі, де кожен другий – дієтолог і розглядає тебе виключно як джерело фінансування власних тарганів у голові. Чи можна взагалі щось зробити із епідемією дитячого ожиріння та діабету. Як віднайти баланс між фізіологією власного організму і маркетинговими планами фуд-корпорацій. І чому насіння кіноа стало причиною вимирання традиційного тваринництва у одній з країн Латинської Америки.
Щодо особисто мене, то, коли я брала читати цю книгу, думала, що буду в черговий раз «горіти» з чергової новомодної дієтологіні, яка вирішила рятувати світ за допомогою ягід гольджі та кокосового молока. Мої боязки очікування не справдились, тому зараз із впевненістю рекомендую як розумне та насичене інформацією чтиво, одночасно корисне й розважливе.
