як правило, першого березня кожного року я старів рівно на рік, але цього року, коли час прийшов по своє, попросту не знайшлось окремого «я»
бо не виходить під час війни відділити себе від країни, щоб тихенько самому десь постаріти в куточку, поки Київ і Харків бомблять
переможемо — тоді й постарію, а до того часу перманентний тридцять один
привітання не приймаються, дякую
