в якийсь момент мені здалось, шо взагалі нічого не їсти по кіл | дизайнвокзал

в якийсь момент мені здалось, шо взагалі нічого не їсти по кілька днів — це дуже прикольно, «науково-доведено» і має вилікувати мене від усього на чотириста дев'ятнадцять років вперед

пані К., з якою ми тоді жили, до цього ставилась неймовірно негативно — хотіла навіть в поліцію дзвонити, коли я відмовлявся їсти

цієї весни я знову мав лиху годину при спробі привчити себе жити без їжі (виключно в оздоровчих цілях!)

десь недавно пані К. принесла книжку «Кайдзен» — каже мол... не пам'ятаю до кінця що саме сказала, тому брехати не буду

а голодувати — буду, твердо вирішив я, тому цю чудо-техніку з книжки випробувати зібрався на спробах оминати кухню — «закайдзенити автофагію», як у нас в Маневичах кажуть

берусь читати, значить, а там шовіністична авторкиця, ще у вступі, рекламуючи свою персональну марку води (цю книжку, тобто), протиставляє свій метод РДТ — «у нас тут всьо не так однозначно, як у цих безумних голодуваннях!»

мораль така: якщо хочте щоб людина прочитала книжку — мало усної рекомендації, подаруйте їй примірник

* * *

а ще люблю, коли буває що читаєш книжку, а вона ніби про твоє життя

десь так ближче до середини ви збігаєтесь у становищі і решта сторінок для тебе далі пророчіші ніж Шевченко

я жив довго і книжок назбирав багато, плюс мінус сорок тисяч — там взагалі про все на світі є

для чого лишатись їх власником я не придумав, комусь точно потрібніше

давайте так: розкажіть, шо у вас в житті відбувається, дайте якусь стислу характеристику цьому періоду і не обов'язково від свого лиця, дайте адресу для листування, а я вам спробую підібрати книжку серед наявних у мене

потім напишу короткий лист, розкажу шо там у мене, докину огмівських наклейок, загорну в конверт, лизну марку і відправлю

анонімність вітається: volynstoned@gmail.com

відписую довго, інколи лік на роки