Світло виключать - зразу згадується дитинство, І блищить на що | Левонід Пісько (дитячий письменник)

Світло виключать - зразу згадується дитинство,
І блищить на щоці ностальгічна моя сльоза:
Мамка, отчим, пузирь водяри, трьохмасна киця,
Керосинова лампа, пів "Дружби" і два туза.
Отчим срок відсидів і вийшов авторитетом,
Знав багато тюремних історій, качав волну:
Про друзєй і врагов, і про огнєнну блядь з кастєтом.
То ж було чим заповнити темряву суєтну.
А як світло давали - він мамку чавив домкратом,
Гнав за баню мене і швиряв у вікно кота,
Був неначе вампір, що лиш в темряві жив завзято,
Бо при світлі втрачалась харизма його крута.
Якось зняв із сусіда дубльонку, віджав сапожки,
Та спалився на ринку - на мерзлій старій хурмі.
І лишилась від нього глибока дирява ложка,
Він казав, шо робив сувеніри такі в тюрьмі.