«Зараз дуже багато військових та цивільних отримують поранення | Динамівські будні

«Зараз дуже багато військових та цивільних отримують поранення, що ведуть до ампутацій кінцівок, тому я вирішив поділитися думкою, чому це не кінець життя . Можливо, комусь це допоможе.

Я сам уже 8,5 років живу без частини свого тіла. Втратив кисть лівої руки під час Революції Гідності, свідомо прокинувся після неї аж у квітні.

Сказати, що було важко - нічого не сказати. Більше того, навіть людям навколо було незрозуміло як поводитися зі мною - перехожі мені навіть хотіли дарувати гроші, поступалися місцем у метро, автобусі)))

Усе було невзично, непросто. Дечому треба було навчатися заново. Але через роки констатую - життя не закінчується, воно лише починається. Трошки інше, але не гірше, і ви самі можете це довести.

Перший час буде важко, місцями дуже важко - і фізично, і психологічно. Дозвольте вашим рідним та близьким вам допомогти - не відкидайте їх підтримку, це не жалість до вас - це любов і дружба, тому що вони проявляються у найважчі часи.

Як тільки ви трішки відновитесь, знайдіть відраду у якомусь занятті - спорті, читанні, запишіться на курси абощо. Намагайтеся постійно щось робити, щоб у вас не було часу на погані думки та жалість до себе. Це деструктив, якого треба позбуватися у першу чергу.

Я, наприклад, заново знайшов себе у спорті - почав займатися кросфітом і навіть досяг чималих успіхів у ньому, вигравав призові місця в Україні та за кордоном.

Наразі теж відкрито багато можливостей для участі у міжнародних змаганнях для ветеранів та людей з інвалідністю - Ігри Героїв, Ігри Нескорених, Warrior Games та багато інших, що відкриє перед вами світ подорожей. Користуйтеся ними! Усе реально.

Як тільки ми переможемо - подорожуйте. Коли мені було дуже погано у лікарні, мій брат іноді згадував найкращі моменти наших подорожей. Наприклад, як ми піднімаємося сходами у Римі і перед нами постає палац Вітторіо Еммануеле у всій своїй красі та інші спогади. Від цього досі йдуть мурашки по шкірі. Я і повірити не міг, що за 8 років життя після ампутації я матиму десятки таких і набагато кращих моментів, які були найкращими у моєму житті.

Подорожі - це як наркотик - його завжди замало і хочеться ще і знову. До речі, про наркотики. Вони ще гірше, аніж неробство. Живіть повноцінно, не отруюючи себе різними речовинами. Я перестав вживати алкоголь задовго до поранення, але воно не похитнуло мої принципи, а лише закріпило їх.
Будь-який наркотик - це зло, вибір слабких та немічних, тому ні в якому разі не робіть цей вибір. Це вибір, який веде у тупик і з нього потім неймовірно складно вибратися.

Для вас відкрито дуже багато можливостей, як вдома, так і за кордоном. Тому шукайте та використовуйте їх. Для цього почніть вчити англійську мову - без неї буде важко подорожувати, подаватися та отримувати гранти та просто спілкуватися за кордоном. Розвивайтеся та будьте кращими версіями себе вчорашнього!

До речі, ампутація взагалі не завадила мені водити машину, зробити станову тягу зі 147 кг, лазити по канату, одружитися, працювати, навіть дрова рубати і ще багато інших речей)))

Не втрачайте віру у себе, адже, я переконаний, у вас вірять і вами пишаються так багато людей поряд. Усе буде добре!

Слава ЗСУ!
Слава Україні!»