#НевідривнийКалендар 18–22 листопада 1933 року у Харкові роз | Дмитро Чекалкин
#НевідривнийКалендар
18–22 листопада 1933 року у Харкові розпочав роботу пленум центрального комітету компартії України. На ньому керівники радянської України, вбачаючи головну небезпеку для своєї влади в українському націоналізмі, вирішили припинити політику українізації.
У квітні 1923 року більшовики, намагаючись укоренити свою владу в республіках Радянського Союзу, проголосили політику так званої “коренізації”, яка в радянській Україні набула форми українізації.
Вже у серпні чиновники та партійні функціонери почали навчання на курсах української мови, а після його завершення складали іспит. 1925 року все діловодство у державних установах і на підприємствах було переведене на українську мову. За кілька років на українську мову перейшли 80% шкіл, дві третини вищих навчальних закладів і навіть деякі військові частини. Українською мовою також видавалася переважна більшість книг, журналів та газет.
Щоб не втратити контроль над Україною, в Москві вирішили очолити процес. Одним з головних його ідеологів був Йосип Сталін - на той момент нарком у справах національностей. Крім цього були і зовнішньополітичні завдання.
По-перше, сформувати на міжнародній арені позитивний імідж СРСР як держави, в якій реалізовується право націй на самовизначення.
По-друге, залучити на свою сторону українців, які проживали за межами Радянського Союзу - в еміграції та на етнічних землях у складі інших держав.
Після Першої світової війни Галичина і Західна Волинь опинилися в складі Польщі, Буковина і Бессарабія - в Румунії, Закарпаття - в Чехословаччині. Більшовики сподівалися згодом приєднати до СРСР і ці території.
Зовнішньополітичний розрахунок більшовиків спрацював. У Галичині в 1920-і зросла популярність і вплив Компартії Західної України. Українські емігранти з Берліну, Відня, Праги і Парижу теж повірили в серйозність курсу на “українізацію” і почали повертатися до УРCР.
Серед них були, наприклад, ексголова парламенту УНР Михайло Грушевський
і колишній генерал української армії Юрій Тютюнник. Але серед української інтелігенції були й ті, хто з пересторогою ставився до такої різкої зміни політики радянської влади.
А вже на початку 1930-х влада почала згортати українізацію. Особливо на це вплинули репресії проти української інтеліґенції та штучний голод, від якого загинули мільйони українських селян.
Професор Станіслав Кульчицький:
“Зовнішні моменти національного буття зберігалися, а насправді удар, нанесений по українському селянству і по інтеліґенції, був колосальний. Після цього Україна вже не змогла піднятися, і будь-які спроби не те що самостійності якоїсь, а взагалі більш незалежного розвитку, були припинені”.
У грудні 1932 року керівники ВКП(б) та уряду СРСР визнали українізацію в ряді районів України та у місцях поселення українців на Кубані, Далекому Сході і в Казахстані “петлюрівською”. За кілька тижнів українізація там була припинена.
Професор Юрій Шаповал:
“В Кремлі добре розуміли, що ця політика стимулює національну самосвідомість. І режим скористався ситуацією голоду, коли питання хлібозаготівель були дивним засобом пов’язані з національною політикою.
І от коли винуватцями голоду зробили так званих “петлюрівців”, “агентів Пілсудського” і різного роду українських націоналістів, от тоді саме і було прийняте рішення про так зване “правильнее” проведення українізації. Це, власне, означало згортання цієї політики”.
(За матеріалами Радіо Свобода)
Цікаві та маловідомі факти з історії нашої держави представлені у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Замовлення книг: 063-430-57-85 (дзвоніть або пишіть на Viber)
Всі видання нашого Книжкового Клубу: https://bit.ly/3wSi44p
