Шалений кіт: (Я не зміг! Офіцер ЗСУ. Людина, якій вже шостий д | Дмитро Чекалкин

Шалений кіт:
(Я не зміг! Офіцер ЗСУ. Людина, якій вже шостий десяток років… Я, не зміг!))

Фільм «20 днів в Маріуполі» не бʼє величезною
лопатою по обличчю. Ні. Зовсім ні. Що за ніжна культурна еротика? Фільм тупо знищує! Наглухо! Зносить з місця як цунамі дитячий замок на піску. Я вважав, що зможу додивитись до кінця. Наказував собі дивитись на вулиці, якими їздили у 2015 році. Згадував як чекав повідомлення від брата який залишився в Маріуполі. Навіть вже попрощався із ним. Бо думав, що в тому пеклі він та його родина не виживуть. І Андрій потім виїхав. А я радів як дитина.

Зібрав себе в купу. Увімкнув планшет. Почав дивитись фільм і…

Я не зміг. Кадр, де жінка ридає та закриває ковдрою обличчя свого маленького сина… Мене порвав на шмаття. Я вимкнув.

(Зараз буде багато слів та емоцій. Вибачте!)

Скільки разів це фільм показали по українському телебаченню? Скільки? Ну скажіть? Не знаєте! Я також, не знаю! А треба показувати. Треба показувати щодня. Не єблети Єрмака та його слуги Вови, а цей фільм! Тричі на день. А також показувати на усіх міжнародних заходах. Як сучасну візитівку країни. Бити мордою в кадр, де батько ридає над білим простирадлом із бурими плямами. Бо він також заплатив життям свого сина за лижі та горілку деяких «палкаводцев» в Буковелі.

Думайте. Уважно, блядь… думайте!

Військовим! Більше звертаюсь до офіцерів. Якщо у ваших підлеглих проблеми із мотивацією, то накажіть… голосно… через матюки… але накажіть подивитися цей фільм. Усьому особовому складу. Це ж не художня лабуда, яку вміє знімати «мосфільм». Це хроніка. Документалка. Правда життя. Нехай дивляться. Там є про що подумати.

А ще… Я розумію, що наступні мої слова викличуть купу неагтиву, АЛЕ! Зверніть увагу на те, що лікар швидкої, проклинає путіна чистою руською мовою, якщо хочете, то із маріупольським діалектом. Але робить це відверто і не соромиться. Сподіваюсь, що цей хлопець живий.

Дивіться цей фільм. Показуйте рідним та близьким. І так… Банкова! Викупіть всі права (бабла у вас вистачить з великих, сука будівництв) та залийте фільм «20 днів в Маріуполі» на ютуб. У вільний доступ.

ТЕР-МІ-НО-ВО!

p.s. Якщо ми забудемо ЦЕ! Якщо переступимо та припинено згадувати, то… Нам ціна як нації, поламана копійка. А то і менше…