Уже розповідала про кожну з цих жінок окремо. Аж тут вони разом!
Католицькі монахині, які категорично відмовилися виїжджати з України на початку повномасштабного вторгнення. А мали б негайно! Бо для дикунів такі жінки - це особливий «трофей».
Залишилися, бо ця земля їм уже рідніша рідної. Що доволі дивно. Бо Ґрета (зліва) - латишка. А Беата (справа) - полька.
У обох розмір одягу S, що не заважає їм волонтерити на повну!
Але це я вже розповідала.
Не розповідала я, мабуть, що обидві розмовляють українською так, що мені щоразу хочеться протерти язик серветкою, стираючи свої недосконалості і часті русизми.
Їхня українська досконала. Дикторська. Чистий кайф. Про лагідну українізацію не чули. Застосували до себе найжорсткіший варіант- заговорити якомога швидше.
Заговорили.
Чому? Бо це базова ознака поваги до країни перебування.
Якось так. Без моралі. Просто розповіла.
——————————————————
Якось сестра Ґрета розповідала одну історію, і я увімкнула диктофон. Не тому, що не могла запамʼятати. А щоб прослухати вдома. Бо у її подачі це не мова. Це соловʼїна пісня.
