7 років тому ми домоглися безвізу. Для мене він ніколи не був просто спрощенням перетину кордону чи відсутністю черг у візових центрах. Це — про свободу та гідність, про європейський вибір.
Досі пам’ятаю цей день. 521 голос «за» в Європарламенті. Позаду величезний шлях. Тонни бруду та критики від скептиків. Домовленість з ЄС. 144 бенчмарки для нас. Зневіра всередині країни. Довгі вмовляння Парламенту запровадити необхідні реформи. Наполегливість, робота і віра. Переговори, криза біженців, скептики всередині ЄС. Реформи. Визнання наших успіхів. Безвіз.
Тоді багато українців уперше виїхали за кордон й побачили Європу, а Європа — нас, українців. Мільйони встигли скористатися безвізом до ковіду та повномасштабного вторгнення. Пам’ятаєте, як колись дехто не вірив у мої слова, що можна буде злітати до Відня випити каву? А потім з’явилися лоукостери, де квитки коштували кількадесят євро. Після 24 лютого безвізовий допоміг врятувати життя багатьох людей, коли Європа прийняла і прихистила наших людей.
Безвіз став символом свободи та відкритості. Це був стратегічний задум, проєкт із припинення багатовекторності та створення умов незворотної євроінтеграції. І ми домоглися успіху. Попрощалися з совком і продовжили рух додому, до великої родини європейських народів. А зараз продовжуємо робити все можливе, щоб допомогти армії якнайшвидше наблизити перемогу й повернути Україну до нормального життя та тієї свободи, якої нам тоді вдалося досягти.
