Тут же працює формула, розумієте. КОЖЕН ЗАХИЩАЄ СВОЄ. Хтось за | Добровольчик

Тут же працює формула, розумієте.
КОЖЕН ЗАХИЩАЄ СВОЄ.
Хтось захищає баблішко/коритце/теплий мєстяк. Хтось - манямірок своєї тусовочки. Хтось - родинні зв'язки. Хтось - переконання.
Коли захищаєш свою країну, це береться ніби нізвідки. Це ген, він або є, або його немає. Я знаю людей, які були ватою, а потім почалась війна і вони пішли добровольцями. Вони пішли захищати СВОЄ.
Коли я дізналась, що зробили з Рибаком у такому далекому 2014 (бо у багатьох я бачу пам'ять плєсєнь зжерла) - то був розпач бо Рибак мені був своїм. І Степан Чубенко. І Даня. Як і всі ті хлопці і дядьки, яким рубали кінцівки, продавали їхні тіла родичам, катували, палили, вбивали - всі ті вбиті, що носили на собі жовто-блакитний шеврон, вони мої.
І тому. Якщо сука у тебе, за більше ніж сім років, не перехопило подих від цього розпачу, якщо ти шкірою не відчув цього болю, значить воно не твоє.
І тоді ти починаєш шукати цьому виправдання і назви, щось типу "іскуствовнєпалітікі" або "спортвнєпалітікі".
Прапор твоєї країни, яку ти не вважаєш своєю (бо якщо б вважала, ти б ті фото з печінками випльовувала) - це вже політика, бо за нього вбивають, kurwa ти jobana.